перед 4 березня 1935 року

[Дрогобич]. Бруно Шульц пише листа до Вацлава Чарського [Wacław Czarski], в якому скаржиться на роботу в школі та бездіяльність Станіслава Іґнація Віткевича [Stanisław Ignacy Witkiewicz] й Вітольда Ґомбровича [Witold Gombrowicz].

Засмучений Шульц скаржиться на свої проблеми Чарському, головному редакторові часопису „Tygodnik Ilustrowany”. Найбільшою перешкодою на шляху реалізації літературного покликання йому здається робота в школі: «Що вдіяти? Чи мушу я зректися того, що вважаю своєю місією, моїм властивим завданням? Чи маю я ручну працю вважати метою і призначенням моїх зусиль?»1. Шульц визнає, що як учитель він змушений чинити речі, які суперечать його власним переконанням, зокрема придушувати природну спонтанність своїх учнів. Ця ситуація викликає у нього огиду, він щодня йде зі школи «брутальним і брудним внутрішньо, з неприємним осадом у ставленні до себе»2. Тому він просить Чарського про підтримку у справі оплачуваної відпустки від викладацької роботи та про заступництво перед Владиславом Завістовським [Władysław Zawistowski], тодішнім керівником відділу мистецтв міністерства релігійних віросповідань і публічної освіти3.

Крім того, Шульц просить у Чарського ще два тижні, щоб створити ілюстрації для Едя [Edzio]4 і висловлює сумнів, чи бодай колись буде оприлюднена його спільна з Віткевичем публікація – «моя стаття про себе (у формі інтерв’ю з Віткацієм – обмін листами – інтерв’ю за посередництвом листування)»5. Шульц стверджує, що його відповіді вже тиждень лежать у автора Шевців [Szewcy], і він охоче надіслав би їх до тижневика, якби не боявся гніву Віткевича. У відповідь на Шульцового листа Чарський напише  4 березня Віткацію: «Я був би дуже вдячний, якби Ти надіслав мені оте інтерв’ю з Шульцом. Можливо, вистачить Твого короткого вступу»6.

Наприкінці Шульц згадує, що Ґомбрович не надіслав йому обіцяного уривка для ілюстрування. Ймовірно, йдеться про уривок із Фердидурке [Ferdydurke], опублікований у липневому числі часопису „Skamander”7.

Див. також: 4 березня 1935, 4 квітня 1935. (тс) (перекл. ап)

  • 1
    Bruno Schulz, Księga listów, zebrał i przygotował do druku Jerzy Ficowski, uzupełnił Stanisław Danecki, Gdańsk 2016, s. 98; Бруно Шульц, Книга листів, уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський, Київ 2012, с. 82.
  • 2
    Ibidem.
  • 3
    Підтримка Чарського допомогла. У березні 1935 року Шульц отримує листа від Владислава Завістовського (анонсованого Чарським), який погоджується на відпустку. Шульц відписує йому 19 березня*. 20 березня* він надсилає заяву до кураторії Львівського шкільного округу з проханням про надання оплачуваної десятимісячної відпустки на 1935/1936 навчальний рік. Врешті Шульц отримує відпустку від 1 січня 1936* до 30 червня 1936* року. Див.: Bruno Schulz, Księga listów…, s. 101–102 (list nr I 60), s. 236–237 (list nr II 12), Бруно Шульц, Книга листів, с. 187–188 (лист №12) і с. 191–193 (лист №17), а також: Jerzy Ficowski, Listy do władz szkolnych nauczyciela Brunona Schulza, [в:] Bruno Schulz, Księga listów…, s. 224; Єжи Фіцовський, Листи до освітянського керівництва вчителя Бруно Шульца [в:] Бруно Шульц, Книга листів, уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський, Київ 2012, с. 179.
  • 4
    Едьо з’являється в часописі „Tygodnik Ilustrowany” 6 жовтня 1935* з п’ятьма ілюстраціями Шульца: Едьо, Сутінки, Пан Якуб, Нічний розгардіяш, Аделя [Edzio, Zmierzch, Pan Jakób, Nocny rozgardjasz, Adela]. Див.: Bruno Schulz, Edzio, „Tygodnik ilustrowany”, nr 40, s. 789–791.
  • 5
    Всупереч побоюванням Шульца, інтерв’ю було оприлюднене 28 квітня 1935 року*, див.: „Tygodnik Ilustrowany”, nr 17, s. 321–323.
  • 6
    Лист Вацлава Чарського міститься на звороті листа Віткевича до дружини Ядвіґи Віткевич [Jadwiga Witkiewiczowa] від 8 березня 1935, див.: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1932–1935), przygotowała do druku Anna Micińska, opracował i przypisami opatrzył Janusz Degler, Warszawa 2010, s. 295 (nr 875).
  • 7
    Уривок був ілюстрований одним рисунком Фелікса Топольського [Feliks Topolski]; таким, звісно, був вибір редакції, а не самого Ґомбровича. Див.: Witold Gombrowicz, Ferdydurke, „Skamander”, lipiec 1935, s. 264–284.