[Дрогобич]. Бруно Шульц пише листа до Вацлава Чарського [Wacław Czarski], в якому скаржиться на роботу в школі та бездіяльність Станіслава Іґнація Віткевича [Stanisław Ignacy Witkiewicz] й Вітольда Ґомбровича [Witold Gombrowicz].
Засмучений Шульц скаржиться на свої проблеми Чарському, головному редакторові часопису „Tygodnik Ilustrowany”. Найбільшою перешкодою на шляху реалізації літературного покликання йому здається робота в школі: «Що вдіяти? Чи мушу я зректися того, що вважаю своєю місією, моїм властивим завданням? Чи маю я ручну працю вважати метою і призначенням моїх зусиль?»1. Шульц визнає, що як учитель він змушений чинити речі, які суперечать його власним переконанням, зокрема придушувати природну спонтанність своїх учнів. Ця ситуація викликає у нього огиду, він щодня йде зі школи «брутальним і брудним внутрішньо, з неприємним осадом у ставленні до себе»2. Тому він просить Чарського про підтримку у справі оплачуваної відпустки від викладацької роботи та про заступництво перед Владиславом Завістовським [Władysław Zawistowski], тодішнім керівником відділу мистецтв міністерства релігійних віросповідань і публічної освіти3.
Крім того, Шульц просить у Чарського ще два тижні, щоб створити ілюстрації для Едя [Edzio]4 і висловлює сумнів, чи бодай колись буде оприлюднена його спільна з Віткевичем публікація – «моя стаття про себе (у формі інтерв’ю з Віткацієм – обмін листами – інтерв’ю за посередництвом листування)»5. Шульц стверджує, що його відповіді вже тиждень лежать у автора Шевців [Szewcy], і він охоче надіслав би їх до тижневика, якби не боявся гніву Віткевича. У відповідь на Шульцового листа Чарський напише 4 березня Віткацію: «Я був би дуже вдячний, якби Ти надіслав мені оте інтерв’ю з Шульцом. Можливо, вистачить Твого короткого вступу»6.
Наприкінці Шульц згадує, що Ґомбрович не надіслав йому обіцяного уривка для ілюстрування. Ймовірно, йдеться про уривок із Фердидурке [Ferdydurke], опублікований у липневому числі часопису „Skamander”7.
Див. також: 4 березня 1935, 4 квітня 1935. (тс) (перекл. ап)