Його називали «пупом світу» і багатовимірною столицею Польщі: у часи займанщини «духовною», в якій «міцніла, наснажуючи тут силу існування, польська думка, і де гартувалася в сталь», і яка після відновлення незалежності в міру розвитку туристичної інфраструктури перетворилася на «літню», щоб нарешті утвердитися як «зимова» – завдяки розбудованому запіллю для зимових видів спорту, як-от канатні дороги, підйомники та нартярські трампліни.
За словами Станіслава Іґнація Віткевича [Stanisław Ignacy Witkiewicz], Закопане у міжвоєнний період було демонічним і пекельним містом, «жахітливим маленьким містечком, що немов пліснява розповзлося біля підніжжя гір», зачарованим краєм, який перетворював життя на мистецтво, апендиксом польського організму, раєм для великих митців, «страхітливою оранжереєю, в якій вони розростаються, наче потворні рослини, псуючись при цьому зсередини», розсадником польських психопатів і «всезагальною фабрикою специфічного, зрештою, суто польського наркотику, закоп’янину». Віткацій стверджував, що закоп’янин породжує закопанський психоз, який мав характерні симптоми: пупо-центризм, або ж омфалопсихізм, тобто хворобливий аналіз власних «метафізичних пупків», патологічну зосередженість на внутрішньому житті (Dementia praecox zakopianiansis), компонування життя за зразками, запозиченими в мистецтва, схильність до псевдоспоглядальності та пустого розмислу, експлуатація проблеми краху (особливо внутрішнього), невміння тверезо оцінювати цінність творів мистецтва (особливо власних), заглиблення в метафізику більярду чи шахів, симультанне відчуття суперечливих почуттів (одночасний голод і насичення, особливо в духовній сфері), перетворення кохання на гноблення двох істот, що є водночас божевільною містерією.
Легендарним засновницьким актом Закопаного вважається привілей на поселення від 1578 року, виданий Стефаном Баторієм. У другій половині XIX століття поселення починає приваблювати туристів. У путівнику Татрами від 1870 року можна прочитати, що це гарне розташоване село, де багацько п’яниць, нероб і злодіїв, до якого приїжджають дедалі більше гостей (їх горяни називали «цепрами» [від вульгарного „cep” – йолоп – прим. перекл.]) з Варшави та Кракова, «шанувальників красивої природи або тих, хто потребують свіжого повітря». Однак гостей відлякував «брак вигод і будь-якого комфорту». Рафал Мальчевський [Rafał Malczewski] згадує, що «іноді гарні будинки, як-от деякі хати горян чи цеперські споруди, були практично непридатні для проживання». До того ж село мало погане сполучення, бракувало доріг і залізниці (з Кракова до Закопаного доводилося їхати два дні вибоїстими дорогами, так званою «хурою») та всіляких послуг.
Статус курорту (або кліматичної станції) поселення здобуло в 1886 році завдяки Титу Халубінському [Tytus Chałubiński] – славетному лікареві, попереднику кліматолікування. Халубінський посприяв і розвитку, і популяризації Закопаного, оскільки, як згадує Мальчевський, «умів робити гарну рекламу на мірку реклами Кока-Коли». В результаті біля Ґевонту хутко почали з’являтися «сухотники, аристократія, багате міщанство, поети, письменники, музиканти та малярі». У 1899 році було завершено будівництво залізниці, завдяки якій Закопане було з’єднане з Хабівкою, а водночас і з усією залізничною мережею в Галичині. Громада Закопаного зростала, відтак у 1900 році вона була визнана громадою вищого рівня, отримавши статус містечка.
У наступному виданні путівника Татрами від 1891 року Закопане описане вже детальніше і з більшою мірою симпатії: «Щедрою рукою Творець спорядив околиці Закопаного, які люди від певного часу обрали собі місцем літньої оселі, таким чином, що вистачить сісти перед хатою і дивитися на таємничі Татри, що простягаються з півдня, щоб насолодитися чудовою гірською природою». Автор підкреслив водночас, що більшість осіб, які приїжджають до Закопаного, – це курортники та пацієнти, котрі використовують оздоровчі властивості навколишньої природи.
Кількість відвідувачів Закопаного почала невпинно зростати. Приїжджі потребували вже не лише описів прекрасної природи Підгалля, а й практичних і логістичних порад. Путівник 1904 року містить всю цю інформацію: розклад руху на залізниці, прейскурант цін на хури, запряжені кіньми, перелік пансіонатів, готелів, оздоровчих закладів, їдальнь, крамниць, громадських установ, розваг, промислових і обслуговуючих закладів усякого виду, включно з прокатом фортепіано.
Однак у Закопаному бракувало інфраструктури, передусім системи водопостачання та каналізації, а також електроенергії. На початку XX століття (1906–1908) водогін вдалося успішно завершити, у 1920-х роках вулиці було обладнано електричним освітленням, а каналізацію частково завершили щойно в 1938 році. Попри не найкращу інфраструктуру, в 1920-х роках Закопане стало одним із найпопулярніших курортів країни, «літньою столицею Польщі», «найбільшим і найвідомішим польським курортом», відвідини та знайомство з яким було «обов’язком кожного поляка, який кохає красу рідної землі». Багатолюдне влітку Закопане почало приваблювати туристів і взимку. Набули популярності нартярство та групові походи. Автор путівника від 1912 року передбачав, що «Закопане незабаром стане першокласним місцем зимового спорту». Ці прогнози цілковито справдилися в 1920-х роках, коли на схилі гори Крокев був відкритий трамплін (1925), а Закопане було обрано місцем проведення чемпіонату світу з класичного нартярства (1929).
Проте динамічний розвиток міста породжував також тривогу: «Змінюється обличчя Закопаного, його душа: клубовище інтриг, розсварених приватних інтересів, матеріалізація та торгашество псують колишню гармонію. Це одна з особливостей сучасного Закопаного-міста». Колись тихе і затишне село перетворюється на місто, що кипить життям. Кількість мешканців постійно зростає: у 1870 їх було 2500, у 1901 – 4452, у 1911 – 7928 осіб, у 1927 близько 12 тис., а в 1938 – близько 23 800 мешканців. Також на курорт приїжджають дедалі більше туристів і пацієнтів. У 1900 році до Закопаного прибуло 7518 осіб. У 1903 році поселення відвідало 10463 особи, у тому числі в літні місяці – майже 8 тис.. У 1910 році понад 12 000 туристів зупинилися тут більш ніж на 48 годин. У 1926 році було вже 35 205 туристів, а в 1938 році – близько 60 000 – згідно з Ілюстрованим інформатором, у 1938 році Закопане відвідало 158 000 туристів, але ця цифра виглядає сильно завищеною.
Невідомо, коли Бруно Шульц вперше відвідав Закопане, але факт, що він відвідував це місто біля підніжжя Татр часто і регулярно. Принаймні шість візитів Шульца до Закопаного достовірні та добре задокументовані. Інші залишаються у сфері припущень, домислів чи легенд. Можна припустити, що мистецька атмосфера міста захоплювала його більше, ніж природа. Крім того, він не міг ходити в гори через агорафобію, яка його паралізувала.
Перший відомий нам візит Шульца до Закопаного відбувся у серпні 1926 року. Свідченням цієї подорожі є присвята на портреті Галини Дрогоцької [Halina Drohocka] («Панні Галинці / Бруно Шульц / Закопане серпень 1926») та її спогади, які вона записала в листі до Єжи Фіцовського. У цей час Шульц, ймовірно, познайомився також із Владиславом Ріфом [Władysław Riff] – приятелем, поетом і прозаїком, який перебував на лікуванні в Закопаному. Наступного літа, між липнем і серпнем 1927 року, Шульц знову відвідав Ріфа в Закопаному. Під час цього візиту вони обидва познайомилися з Адамом Важиком [Adam Ważyk], який через багато років описав цю зустріч у часописі „Życie Literackie”.
У грудні того самого року Владислав Ріф помер від сухот. За словами Важика, вони з Шульцом приїхали до Закопаного навесні 1928 року, щоб попрощатися зі своїм покійним приятелем і подбати про його рукописи, та на жаль, усі вони згоріли під час дезінфекції, проведеної з санітарно-епідеміологічних причин.
Влітку того самого року Шульц, ймовірно, знову відвідав Закопане. Януш Деґлер і Томаш Павляк припускають, що саме тоді, у 1928 році, могла відбутися зустріч із Віткевичем і Деборою Фоґель [Debora Vogel] – про що свідчить лист Віткація до Зоф’ї Федорович [Zofia Fedorowiczowa] та загадкова згадка про «Шульців», якими могли бути Бруно і Дебора. Однак ця зустріч могла відбутися так само добре і в 1929 чи 1930 році.
Крім того, у 1928 році Шульц ймовірно нарисував Портрет дівчинки (Тоні Сакс-Мель [Toni Sachs-Mehl]), підпис на якому («Бруно Шульц / Закопане 1928») є ще одним доказом того, що Шульц відвідав Закопане в 1928 році.
На наступних канікулах, 19 або 20 липня 1929 року Шульц знову навідався до Закопаного. Він узяв із собою свого дев’ятнадцятирічного племінника Зиґмунта Гофмана [Zygmunt Hoffman] і кузена Юліуша Шлоса [Juliusz Schloss]. Усі вони зупинилися в пансіоні «П’яст».
Наступний задокументований візит Шульца до Закопаного відбувся взимку – у січні 1934 року, коли Бруно Шульц зустрівся тут із Зоф’єю Налковською [Zofia Nałkowska] та Марією Каспрович [Maria Kasprowiczowa]. У той час він, ймовірно, також відвідав Рафала Мальчевського, який згадує: «Навідувалася до Закопаного і Зоф’я Налковська, котра завжди мала під опікою якогось митця, як Бруно Шульц, і як інші бували, блакитноока та з великою штучною простотою, як і її проза».
У 1935 році Шульц приїхав до Закопане під час відпустки. Він зустрічався передусім зі своїм приятелем Віткацієм на віллі «На Антолівці», а також із Романом Інґарденом [Roman Ingarden], Деборою Фоґель, Єжи Евґеніушем Пломенським [Jerzy Eugeniusz Płomieński], Казімежом Чаховським [Kazimierz Czachowski] та Юзефом Вітліном [Józef Wittlin]. Завдяки Віткевичу він також познайомився з Марією Хазен [Maria Chasin]. Перебуваючи в Закопаному, він листувався із Зеноном Вашневським [Zenon Waśniewski], якого переконував приїхати на Підгалля. Разом із Шульцом у Закопаному мешкала його наречена Юзефина Шелінська [Józefina Szelińska], з якою він прогулювався закопанським парком, гостював у друзів, іноді також у Марії Каспрович на знаменитій віллі «Гаренда». Однак спільна поїздка мало не закінчилася розривом заручин через дедалі зростаючі непорозуміння, зумовлені запланованим переїздом до Варшави. Шульцові, ймовірно, також перешкоджала більша, ніж зазвичай, метушня, пов’язана зі Святом гір, котре його особисто не цікавило.
З останньою задокументованою поїздкою Шульца до Закопаного пов’язаний випадок з Віткацієм. За словами Єжи Пломенського, саме в той час, тобто влітку 1935 року в Закопаному Віткацій вигадав жарт, спрямований на мазохістські нахили Шульца. Він намовив знайому актрису надавати ляпасів авторові Цинамонових крамниць, що мало би подарувати йому невимовне задоволення. Актриса зрештою відмовилася від ляпасів, але про всю ситуацію Шульцові розповіли, ймовірно, серед загальних веселощів. Шульц, однак, «блідо усміхнувся і мав трохи невиразну міну», а Віткацій поплескав його по плечу, кажучи: «Ну, Бруно, оминула тебе добряча лафа».
Ймовірно, Шульц відвідував Закопане також після 1935 року, але немає жодних джерел, які могли б це підтвердити.
Дивіться також: Віткевич Станіслав Іґнацій, серпень 1926, липень–серпень 1927, 25 грудня 1927, 19–20 липня 1929, 15 квітня 1933, до 4 січня 1934 – 15 січня 1934, 4 січня 1934, 15 січня 1934, 25 січня 1934, 15 лютого 1934, 28 лютого – 1 березня 1934, 3 березня 1934, 9 березня 1934, 11 березня 1934, 12 квітня 1934, 5 червня 1934, 4 квітня 1935, 11 квітня 1935, 24 червня 1935, 13 липня 1935, після 13 липня 1935, 24 липня 1935, 25 липня 1935, 31 липня 1935, 3 серпня 1935, 7 серпня 1935, 14 серпня 1935, 24 серпня 1935, між 13 і 22 січня 1938, 23 квітня 1938. (тс) (перекл. ап)
