30-і роки

Дрогобич. Бруно Шульц записує свої враження після прочитання Філософії мистецтва Іпполіта Тена.

Лапідарні нотатки (олівцем на аркуші розміром 21×17,2 см) – це єдиний відомий слід, який показує Шульца безпосередньо в ситуації читання. Вони випадково вціліли між сторінками книжки 1 – другого тому Filozofii sztuki [Філософії мистецтва] Іпполіта Тена* в перекладі Антонія Сиґетинського [Antoni Sygietyński] (Львів 1911), який Шульц позичив у 1942 році 2 поетові-приятелеві Мар’янові Яхимовичу*.

Нотатка Шульца передає короткий зміст уривку дослідження – частина IV: Скульптура в Греції, розділ II: Доба, параграфи II-III на сторінках 51–71, де йдеться про загальне порівняння культури та способу існування у світі давніх греків із моделлю, що склалася в модерній Європі. У цьому уривку Тен представляє розвиток культури як процес хворобливих ускладнень та гіпертрофії, під час якого шляхетна простота греків була поступово витіснена штучністю та браком поміркованості пізніших цивілізацій. Шульца особливо зацікавили (що видно з додаткового підкреслення занотованих тез) висновки про виродження мови, збоченість у мистецтві та фетишизацію поняття смерті під впливом християнства.

Коли саме з’явилися ці нотатки? Невідомо. Ймовірно, до початку Другої світової війни – у 1930-х роках 3, уже після письменницького дебюту Шульца. Це міг бути план якогось публічного виступу (про це можна припустити завдяки анотації: «прочитати 56»). Утім, не виключено, що записи походять ще з 1920-х років 4. Нагод прочитати лекцію про Філософію мистецтва в Шульца могло трапитися чимало – в тому числі ще до того, як він здобув загальнонаціональне визнання як письменник і художник. Наприклад, під час однієї із зустрічей дрогобицької групи єврейських інтелектуалів «Каллея»*, до якої він належав, починаючи з 1918 року, чи на якомусь уроці малювання в гімназії Яґелла*, де працював починаючи з 1924 року. Едмунд Льовенталь*, колишній учень Шульца, згадує: «Шульц опосередковано впливав на вибір наших лектур, їх оцінку. Як учитель у школі, він читав нам і обговорював на уроці Філософію мистецтва Тена. У каталозі бібліотеки Єврейського дому ми мали «позначки» на всьому, що було цінного, від Арцибашева до Жулавського» 5.

Нотатку було знайдено в книгозбірні Яхимовича щойно через п’ятдесят років (уже у Валбжиху, де Яхимович мешкав після війни) під час збору матеріалів для виставки «Бруно Шульц. Ad memoriam», підготовленої в 1992 році Музеєм літератури ім. Адама Міцкевича* у Варшаві.

Проте згодом оригінал нотаток про лектуру, а також сам примірник книжки, зникли.

Дивіться також: квітень 1981*, 9 листопада 1992*. (яо) (перекл. ап)

  • 1
    До речі, книжка по суті не належала Шульцові. Шульц позичив Яхимовичу примірник Філософії мистецтва, що належав Станіславу Вайнґартену*, про що інформує простий екслібрис (розроблений самим Шульцом) на титульній сторінці.
  • 2
    Див.: Bruno Schulz 1892–1942. Katalog-pamiętnik wystawy „Bruno Schulz. Ad memoriam” w Muzeum Literatury im. Adama Mickiewicza w Warszawie, pod redakcją Wojciecha Chmurzyńskiego, Warszawa 1995, s. 146. Про товариське життя митців і людей культури, які мешкали в околицях Дрогобича до війни та під час окупації, див. спогад Мар’яна Яхимовича: Marian Jachimowicz, Borysław – zagłębie poetyckie, „Twórczość” 1958, nr 4, s. 56–74.
  • 3
    Див. коментар Єжи Яжембського: Jerzy Jarzębski, B. Schulz, Notatka „Cywilizacje pierwotne i cyw.[ilizacje] pochodne”, [в:] Bruno Schulz 1892–1942…, s. 150–151.
  • 4
    З певністю вони не постали до 1911 (рік видання книжки), ані після 1942 (рік смерті Шульца).
  • 5
    Bruno Schulz. Listy, fragmenty. Wspomnienia o pisarzu, zebrał i opracował Jerzy Ficowski, Kraków–Wrocław 1984, s. 57.