Краків. У «Літературному видавництві» [Wydawnictwo Literackie] з’являється друком книжка Єжи Фіцовського Okolice sklepów cynamonowych. Szkice, przyczynki, impresje [Околиці цинамонових крамниць. Нариси, матеріали, враження].
Це збірка есеїв, що стосуються тем, побічних супроти головного нурту шульцологічних зацікавлень Фіцовського*. За словами автора: «Занурення у дальші околиці цинамонових крамниць походить із переконання, що й вони можуть дати нам істотні доповнення, пролити нове світло, допомогти в реконструкції цілого». Темою есеїв є історія невідомих творів Бруно Шульца (Nagrobek Henrietty i Jakuba, czyli dzieło zniszczone i dzieło niezniszczalne [Надгробок Генрієти та Якуба, або твір зруйнований і твір незнищенний], Expose, czyli bezowocne starania i późna sława [Expose, або безплідні клопотання й пізня слава]), а також долі людей з оточення Шульца, як от Станіслава Вайнґартена*, Лаури Вюрцберґ*, Фелікса Ляховича*. Деякі нариси полемізують із твердженнями Анджея Хцюка* (Nawracanie na cudzą wiarę, czyli każdy ma to, na czym mu zależy [Навернення у чужу віру, або кожен отримує те, чого прагне]), Артура Сандауера* (Feretron z pantofelkiem [Феретрон із туфелькою], Przygotowanie do podróży, czyli ostatnia droga Brunona Schulza, [Приготування до подорожі, або Останній шлях Бруно Шульца]) та Малґожати Кітовської-Лисяк* (Xięga bałwochwalcza, czyli szyby naftowe i sklepy cynamonowe [Книга ідолопоклоніння, або нафтові свердловини та цинамонові крамниці]). Окремі нариси Фіцовський присвячує історії своїх пошуків (Panna Laura, czyli zagubione personalia [Панна Лаура, або втрачені персоналії]), а також долі розшукуваних матеріалів (Strych na Floriańskiej, czyli ostatnia wizyta Feiwela Schreiera [Горище на Флоріанській*, або останній візит Файвела Шраєра*], Listy, które są, i listy, które były, czyli co przeoczyło fatum [Листи, які є, і листи, які були, або те, що недогледів фатум]). В книжці також уміщені вірші Фіцовського, присвячені Шульцові: вірш Drohobycz 1920 [Дрогобич 1920*] – це глоса до нарису Феретрон із туфелькою, а наприкінці Mój nieocalony [Моє безталання*].
Йоанна Ґодлевська в огляді Околиць характеризує автора таким чином: «Він – шанувальник, іноді імпульсивний, чи навіть із деякими нахилами фанатика, можна сказати, що він буває несправедливим. Проте, як мовив Ян Станіславський [Jan Stanisławski]: „Для того, щоб бути справедливим, у нас є Господь Бог”, натомість людина, позбавлена жвавої пристрасті, ніколи не наважилася б на таке починання». Ґодлевська підкреслює роль Фіцовського у заповненні білих плям в історії культури не лише шляхом експонування творчості Шульца, але й завдяки пригадуванню забутих постатей, пов’язаних із ним.
Влодзімеж Пазневський вважає, що книжка Фіцовського дає читачеві «імпульс для снування власних міркувань на маргінесі літератури». На думку Пазневського, оригінальність Околиць... полягає в присвяченні уваги культурному контексту, в якому поставала творчість Шульца. «Околиці – це спроба (додаймо: відмінна) відтворити ближче й дальше коло людей, а також клімат міста, в якому постала творчість Шульца. У нашому культурному просторі вивчення контекстів письменства залишається в занедбаному стані, на відміну, наприклад, від англосаксонської культури».
Кшиштоф Мишковський на шпальтах часопису „Odra” наголошує на значущості пошукової та реконструкційної діяльності Фіцовського для форми знань про Шульца. На думку рецензента, слабкістю книги є «ті фрагменти, що є полемікою чи описами перипетій із видавцями».
Збіґнєв Флорчак звертає увагу на патетичний стиль Фіцовського: «Сиплються з цього скаламученого джерела Великі Літери та різні заголовки в урочистому стилі, загалом занадто багато апофеозу. Після кільканадцяти сторінок цієї фальшиво коштовної, позаяк виданої на кепському папері, книжки, сумніви минають». Флорчак вважає найцікавішими останні три нариси з книжки, присвячені долі листів та обставинам смерті Шульца. Він також погоджується з Фіцовським щодо «підрядності мистецьких творів Шульца супроти літературних творів».
Ян Котт у нарисі, в якому йдеться про Околиці та книжку Йоанни Седлецьої Jaśnie panicz [Ясновельможний панич], вбачає найважливішу особливість твору Фіцовського у відновленні пам’яті про втрачений світ Шульца (він називає практику Фіцовського відзначенням свята Дзядів на єврейському кладовищі). «Фіцовський, як ніхто інший, чутливий до міфології Шульцландії, проте в останній книжці, можливо, навіть ще виразніше, ніж у попередніх, були представлені реальні місця та обличчя. Порожні рамки від покійних заповнюються тінями».
Частина есеїв із Околиць цинамонових крамниць були передруковані з певними редакційними змінами та під спрощеними заголовками у книжці Regiony wielkiej herezji i okolice. Bruno Schulz i jego mitologia [Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія]. (мр)
