Відомості про смерть Шульца збереглися завдяки спогадам очевидців і розповідям сторонніх осіб. Проте ці свідчення часто навзаєм суперечливі, записані через багато років, сповнені прогалин, або глибоко емоційні, назначені травмою, контекстом мучеництва. До того ж тепер їх часто годі верифікувати. Чи можна систематизувати цю поліфонію?
Найповніша спроба об’єднати їх у цілісну картину, запропонована Єжи Фіцовським* у трьох текстах , опублікованих упродовж 1956–1986 років, украй ідіоматична, не вільна від особистої авторської концепції та пов’язаних із нею літературних прийомів, – наприклад, злагодженості, вибіркового добору сюжетів, фабуляризації. Лектура джерел, на які спирався Фіцовський, свідчить радше про мерехтливість цього переказу. Тому можливо, що саме в цьому – в хаосі дискурсів, у існуванні паралельних варіантів, які годі перевірити, а не в упорядкованості біографічного наративу, – виявляється кошмар, а водночас поліфонічна правда цієї смерті.
Немає сумнівів у даті та місці події: Шульца застрелили 19 листопада на перехресті вулиць Чацького та Міцкевича*, навпроти Юденрату* (приблизно за сто метрів від колишньої родинної оселі* на площі Ринок), під час операції («акції») вбивства євреїв, з огляду на яку дрогобичани згодом назвали цей день «чорним четвергом». Припускають, що в дрогобицькому ґетто тоді загинули від ста (Міхал Хаєс*) до двохсот тридцяти (Самуель Ротенберґ*) осіб, а безпосереднім приводом для проведення операції ґестапо начебто став скандальний випадок, який трапився попереднього дня, коли єврей-аптекар Курц-Райнес [Kurtz-Reines] поранив есесівця Г’юбнера [Hübner] в палець. Спалахує паніка, – як встановив Єжи Фіцовський, гітлерівці без попередження стріляють у перехожих, «вбігають слідом за втікачами в брами будинків, убивають тих, хто ховався на сходових клітках і в квартирах» . Шульц опинився поблизу, ймовірно, прямував до Юденрату, щоб запастися провіантом. Ізидор Фрідман*, приятель письменника і безпосередній свідок його смерті, згадує: «Фізично слабшого Шульца наздогнав ґестапівець Ґюнтер і притримав його, а потім приклав Йому револьвер до голови і двічі вистрілив» .
Найчастіше вважають, що особу убивці встановлено: шарфюрер СС Карл Ґюнтер [Karl Günther] фігурує у багатьох незалежних навзаєм повідомленнях, зокрема, Еміля Ґурського*, Леопольда Люстіґа [Leopolda Lustiga], Альфреда Шраєра* чи Авраама Шварца*. Крім того, утвердилася точка зору, що смерть Шульца була своєрідною помстою іншому офіцерові ґестапо, покровителю Шульца Феліксові Ландау [Feliks Landau], який дещо раніше застрелив протеже Ґюнтера: стоматолога Лева [Löw] (версія Фіцовського ) або столяра Гауптмана [] (версія Люстіґа, наведена Генриком Ґринберґом ). Пізніше Ґюнтер начебто нахвалявся публічно перед Ландау: «Я застрелив твого єврея!» .
Слід, однак, додати, що існує принаймні одна версія, яка не підтверджує таку ідентифікацію. Вона міститься у протоколах свідчень про Шоа, записаних зі слів уцілілих дрогобицьких євреїв у 1946, 1947 та 1958 роках . Усі свідки – Хаїм Патрих [Chaim Patrych], Мойсей Маркус Відман [Moses Marcus Wiedmann], Теодора Райфлер [Theodora Reifler] та Йозеф Вайсман [Josef Weissmann] – стверджують, що вбивцею Шульца був не Ґюнтер, а Фрідріх Денґ [Friedrich Dengg], ґестапівець, чиє прізвище автор Регіонів великої єресі чомусь ігнорує, хоча він мав ці джерела у своєму архіві . Свідчення, що містяться в протоколах, також додають ще кілька відмінностей до наративу, створеного Фіцовським. Однак ці інформації суперечливі в кількох подробицях, і може тому біограф визнав їх ненадійними.
Свідчення по-різному окреслюють час події. Еміль Ґурський [Emil Górski], колишній учень і приятель Шульца, стверджує, що бачився з Шульцом ще до полудня, коли той відвідав його в майстерні «Gärtnerei» по вулиці Святого Яна. «Звістку про його смерть я довідався дуже хутко, можливо, через годину після нашого прощання» , – заявив він у 1982 році, що свідчить про те, що письменник загинув близько одинадцятої або дванадцятої. З цим твердженням полемізує інший учасник подій, Альфред Шраєр – підтриманий Авраамом Шварцом, – він стверджує, що «дика операція» ґестапо розпочалася набагато раніше, з певністю до дев’ятої, а смерть Шульца могла статися «навіть перед восьмою годиною» .
Неоднозначне також повідомлення про гадану втечу з Дрогобича, яку нібито Шульц планував на 19 листопада. Дослідники сходяться на думці, що Шульц міг тоді мати фальшиві арійські документи (Kennkarte), – допомогти у виготовленні посвідки міг хтось із варшавських друзів письменника, можливо, діяч підпілля Тадеуш Штурм де Штрем* або Зоф’я Налковська* , а доправили їх Шульцові зі Львова мабуть учасники Армії Крайової . Іншу версію подає Гаррі Цаймер*, колишній учень Шульца, який ствердив, що фальшиві документи Шульцові виготовив його дрогобицький знайомий, пов’язаний із рухом опору, Тадеуш Вуйтович* . Письменник, ймовірно, вже кілька місяців готував виїзд до Варшави, про що свідчать, наприклад, зусилля, які він доклав у 1942 році, щоб укрити рукописи й малюнки, а також спогади Цаймера, який на процесі над Ландау засвідчив, що незадовго до смерті («в останню мить») Шульц «відмовився від спільної з ними втечі» . Фіцовський вірить Емілеві Ґурському, який запам’ятав, що в день стрілянини Шульц був готовий вирушати і відвідав його власне, щоб попрощатися . З іншого боку, Ізидор Фрідман не підтверджує цієї певності. Навпаки, він описує Шульца як людину, тоді вже зламану, позбавлену волі до життя, яка відкладає втечу, будучи не в змозі вчинити жодних дій .
Тіло Шульца лежало на вулиці майже добу . Однак обставини поховання письменника залишаються неясними. Єжи Фіцовський та Веслав Будзинський найбільш імовірним вважають свідчення Фрідмана, який у листі до Фіцовського у 1948 році констатував, що наступного ранку після стрілянини поховав Шульца на старому єврейському кладовищі* в Дрогобичі . Це узгоджується зі спогадами Авраама Шварца – як член групи, яка за наказом німців збирала трупи, він запам’ятав, що рештки Шульца гробарі не чіпали, оскільки люди їм сказали, що «хтось мав зараз прийти, тільки нібито пішов за якимсь візком, яким хотів перевезти тіло Шульца на старе кладовище [і поховати поруч із матір’ю – прим. авт.]» . Єжи Яжембський дотримується іншої думки*. Дослідник вважає вірогідною розповідь Леопольда Люстіґа, який стверджує, що також брав участь у «очищенні» вулиць ґетто від трупів убитих. За його словами, решки Шульца були перевезені разом із іншими на нове єврейське кладовище* і там поховані разом із тілом столяра Гаптмана (протеже Ґюнтера). Люстіґ навіть вказує точне місце поховання: «Вони лежали біля муру, праворуч від входу, там ми їх і поховали в одній могилі» . Існує принаймні ще одна версія, яку Веслав Будзинський повторив услід за дрогобицькою полоністкою Дорою Кацнельсон [Dora Kacnelson], проте через відсутність подібних свідчень неможливо оцінити її достовірність. Ця учителька була знайома з паном Гауптманом (не столяром), який через багато років після війни стверджував, що разом з іншими працівниками Юденрату поховав тіло Шульца майже через три дні після розстрілу у братській могилі навпроти синагоги, поруч зі старим єврейським кладовищем .
Попри усталений наратив, слід констатувати, що фактичне місце поховання Шульца сьогодні залишається невідомим. На терені старого єврейського кладовища в 1950-х роках був побудований залізобетонний житловий квартал. Нове єврейське кладовище, нині вщент спустошене, заросло дикою травою та кущами. Функцію увічнення пам’яті про Шульца замість неіснуючого надгробка виконує бронзова меморіальна дошка, вмонтована в 2006 році* на місці його смерті. (яо)
