Дрогобич. Бруно Шульц, занепокоєний мовчанням Станіслава Іґнація Віткевича, пише йому ще одного листа.
Через два тижні після свого попереднього листа нетерплячий і наляканий Шульц пише Віткевичу1, повідомляючи його про надіслану раніше посилку2 і про свої тривоги: «Побоююся, чи не відштовхнув я Вас певним тоном фантастичної буфонади, в який впав у останньому листі, спровокований подібним забарвленням Ваших листів»3. Шульц коротко аналізує підоснову цього потенційного конфлікту4, порівнюючи при цьому свій літературний стиль зі стилем Віткевича, в якому він вбачає ті самі тенденції до «аберації в напрямку глузування, буфонади, самоіронії»5. Шульц вбачає у Віткації свого мистецького союзника, в контактах із яким він може дозволити собі мистецьку свободу, як він це вчинив у листі двотижневої давності. Підводячи підсумки, він переконує себе в неслушності своїх підозр: «Де ж іще я міг очікувати на зрозуміння, як не саме у Вас. Ні, мабуть, Ви не тому розгнівалися!»6.
Шульц також згадує про заплановану річну відпустку від учительської праці7, яку б він хотів провести у Варшаві* та Закопаному*8. Наприкінці він повідомляє Віткевичу, що придбав його книжки («тішуся ними понад усяку міру»).
Див. також: 29 березня 1934, 23 квітня 1938, 24–28 квітня 1938*. (тс) (перекл. ап)