Віткевич Станіслав Іґнацій

Драматург, письменник, маляр, філософ і теоретик мистецтва. Друг Бруно Шульца.

Авангардний1 творець, «розпущений і проникливий, його надихав цинізм»2. Один із найважливіших і найхарактерніших польських митців, якого вважають великим новатором прози (поряд із Бруно Шульцом і Вітольдом Ґомбровичем*) і автором найреволюційніших драм у всьому міжвоєнному двадцятилітті3. На думку Ґомбровича, Віткацій («божевільний, якого охопив розпач») разом із ним і Шульцом творили характерну трійцю авангардних письменників-безумців4.

Єжи Фіцовський* вважав, що Бруно Шульц і Станіслав Іґнацій Віткевич познайомилися 1925 року в Дрогобичі5. Тоді Віткевич начебто намалював у помешканні Едмунда Пільпеля* «символічний портрет Шульца (вугіллям і пастеллю), який зображав його голову, настромлену на рептилячий (риб’ячий?) хвіст, – комашине черевце, що виринає із праокеану»6. Існування цього портрета, – це, мабуть, лише шульцівська легенда, оскільки зображений на ньому був, ймовірно, сам господар Едмунд Пільпель7. Автор Шевців [Szewcy] згадував, що після цієї зустрічі йому запам’яталися тільки графічні роботи Шульца (т.зв. дряпографії8), натомість «образ їхнього творця зник із неї, як пилок, розвіяний ураганом»9, а ще малоймовірнішою виглядає версія про портретування Шульца.

Проте їхні контакти не урвалися. За словами Єжи Фіцовського, наприкінці 1920-х або в 1930 році Віткевич познайомив Шульца у Закопаному* з Деборою Фоґель*10. У Хроніці життя і діяльності Станіслава Іґнація Віткевича Януш Деґлер занотував, що зустріч відбулася в червні 1930 року. Упродовж цього часу Шульц начебто кілька разів відвідав Віткація під час свого перебування в Закопаному11. В інших дослідженнях Януш Деґлер і Томаш Павляк припускають, що зустріч могла відбутися навіть на два роки раніше, у 1928 році, коли в листі Віткація до Зоф’ї Федорович [Zofia Fedorowiczowa] з’являється таємнича згадка про «Шульців»12, якими могли бути Бруно і Дебора13. Зустріч також могла відбутися влітку 1929 року, коли з усією певністю і Шульц, і Фоґель, і Віткевич перебували в Закопаному14. Проте куліси знайомства з авторкою тому Акації квітнуть [Akacje kwitną] залишаються незнаними. На думку Фіцовського це була надзвичайно важлива для біографії Шульца подія, оскільки в пізніших листах до Дебори Фоґель поставали ескізи та зав’язки Цинамонових крамниць15 – якщо це справді так і було, то має слушність Влодзімеж Болецький, який пише, що близько 1930 року Віткацій «посприяв появі творів, які в 1935 р. назве „явищем на межі геніальності”»16.

Проте щойно в 1934 році між митцями постали тісні взаємні стосунки, а невдовзі й приязнь, яку вони публічно та приватно декларували17. Фактичним приводом для відновлення знайомства став літературний дебют Шульца, який справив на Віткевича дуже сильне враження. Ми знаємо про його захоплення від першого прочитання твору завдяки самому Віткацію. Автор Ненаситності [Nienasycenie] стверджує, що позичив18 Цинамонові крамниці («цю пекельну книжку»19) і прочитав їх за одну ніч, ймовірно, наприкінці лютого 1934 року*. Наступного дня він дивився на світ очима «Короля цинамону» та «Верховного Жреця Храму Жіночих Ніг». Всередині його істоти, отруєної «жахливим наркотиком Шульцового цинамону», щось промовляло «цинамоновим голосом, неартикульованим екстрактом Шульцових отрут»20. Світ, який він спостерігав, був світом сонного марева, а саме враження було жахливим і чудовим.

Сліди цієї лектури помітні в листах Віткевича, в яких він підкреслював своє захоплення прозою Шульца, зокрема два листи до Ядвіґи Віткевич [Jadwiga Witkiewiczowa]21 (від 1* і 3 березня 1934*), а також листи до Мечислава Хойновського [Mieczysław Choynowski]22 (9 березня 1934*) і Теодора Б’ялиніцького-Бірулі [Teodor Białynicki-Birula]23 (11 березня 1934*). У той час Віткевич, безперечно, обмінювався листами з Шульцом, мабуть, інформуючи його про своє захоплення Цинамоновими крамницями24. Шульц відповів авторові Шевців, про що свідчить лист Віткація до дружини від 9 березня 1934 року* з незвичайним конвертом: «Конверт із листа Бруно Шульца [!] — поєднання безцінних автографів двох знаменитостей»25. Віткацій ймовірно також попрохав надіслати якісь матеріали, що збагатили би його знамениту колекцію. 29 березня 1934 року* Шульц надіслав йому листа, рукопис і чотирнадцять графічних творів26. Можливо, це були офорти, згадані Войчехом Штабою [Wojciech Sztaba] серед елементів Віткацієвого паноптикуму, що складається з багатьох творів мистецтва та різноманітних гидот27. Можна припустити, що листування за березень 1934 року не було ввічливим обміном люб’язностями між двома письменниками. Це були листи, сповнені «тоном фантастичної буфонади»28, демонстрація літературної вправності двох фехтувальників, які добре володіють словом29.

Однак Віткацій не відповів на листа від 29 березня 1934 року, а водночас не підтвердив отримання посилки, – на подив Шульца, який боявся, що він розгнівав Віткевича насмішкуватим стилем свого листа. Драматург, мабуть, не відгукнувся з інших причин, — у період свят у нього було чимало прикрих клопотів. Віткацій постраждав від шлункового отруєння (1 квітня), «жахливого похмілля» (4 квітня), а відтак мусив з’їздити до Нового Сонча (6 квітня), натомість Марія Віткевич [Maria Witkiewiczówna]30 пережила тоді нервовий зрив. Знетерпеливлений і наляканий Шульц надіслав Віткевичу 12 квітня 1934 року* ще одного листа31, в якому повідомив про надіслану раніше посилку та свої тривоги. Він також згадав про заплановану щорічну відпустку від учительської праці, яку хотів би провести у Варшаві* та Закопаному.

У наступні місяці Віткевич підтримав Шульца в клопотаннях про отримання оплачуваної відпустки на 1934/1935 навчальний рік, яку автор Цинамонових крамниць хотів присвятити літературній праці. Попри заступництво Віткевича, Шульц не отримав відпустки, що стало причиною його засмученості – 19 грудня 1934 року* він написав Зенонові Вашневському*: «Я писав і штурмував до Іґ. Ст. Віткевича, котрий робив, що міг, і до Тувіма, котрий нічого не робив»32.

Різдвяні канікули 1934 року (кінець грудня 1934 – 19 січня 1935*) Шульц і Віткевич провели у Варшаві. Під час численних зустрічей автор Шевців намагався Шульца «забавити»33. 31 грудня 1934 року* на спільній новорічній вечірці Віткевич написав нецензурного віршика під назвою Do Schulza [До Шульца]34. Тієї ночі вони можливо також потрапили на забаву, організовану Вітольдом Ґомбровичем35. Наступного дня* Віткацій намалював портрет Шульца, який пізніше буде використаний для ілюстрування Інтерв’ю [Wywiad] в часописі „Tygodnik Ilustrowany” (1935, №17). Ймовірно тоді ж Віткевич познайомив Шульца з Владиславом Татаркевичем [Władysław Tatarkiewicz]36. Разом вони також відвідали лікаря Яна Кохановського* [Jan Kochanowski], у якого Шульц познайомився з Романом Ясінським* [Roman Jasiński]. Під час зустрічі* було зроблено знамените фото, на якому всі «зі шкури пнулися, щоб побити рекорди вихваток»37. У листах того періоду Віткевич зізнавався, що «опікування Шульцом поглинає багато часу»38.

Крім двох згаданих портретів (легендарного 1925 і реального 1935 року), існували ще принаймні два образи із зображенням автора Цинамонових крамниць, виконані Віткевичем39. На одному Шульц був зображений у вигляді п’єро «зі стіжкуватим високим ковпаком на голові та великим жабо навколо шиї»40. Зі спогадів Еміля Ґурського ми знаємо, що це був великий портрет, нарисований кольоровою пастеллю, а обличчя та очі Шульца були передані дуже реалістично – «все разом було чудовим синтезом його особистості»41. На іншому портреті голова Шульца «справляла враження вируючої брили», встановленої на «постаменті, який переходить у форму штопора»42. Усі ці портрети втрачені (образ 1935 року знаний лише завдяки репродукціям).

Віткевич підтримував Шульца не лише товарисько, а й фахово. У лютому 1935 року він узяв у нього листовне інтерв’ю43, а відтак 4 квітня* написав до нього вступ. Повністю ці тексти побачили світ у часописі «Tygodnik Ilustrowany»44 28 квітня* того самого року під назвою Wywiad z Brunonem Schulzem [Інтерв'ю з Бруно Шульцом].

Віткацієзнавці та шульцологи розходяться в тому, як описати цю публікацію. Чи це інтерв’ю, чи, може, окремі публіцистичні тексти двох авторів, чи, може, вступ Віткація і лист Шульца? Гадаю, що тут має слушність Стефан Околович, який в одному з томів Зібрання творів Віткація пише, що обидва фрагменти публікації становлять єдине ціле45. Тим більше дивує той факт, що в оприлюднених у тій самій видавничій серії критичних творів Віткевича Інтерв’ю подане лише в тій частині, де висловлюється автор Шевців46. Подібну ситуацію ми спостерігаємо у виданні зібрання творів Бруно Шульца. Відтак читачі позбавлені можливості ознайомитися з повним текстом спільної публікації Шульца та Віткація. Інтерв’ю з Бруно Шульцом – це водночас назва вступу Станіслава Іґнація Віткевича, а також всієї публікації в часописі „Tygodnik Ilustrowany”, найважливішою частиною якої (титульним інтерв’ю, про що забувають віткацієзнавці) є відповідь Шульца47. Віткацій зрештою сам це визнав, обтинаючи свої міркування, щоб не перевантажувати власне самого інтерв’ю: «Про ці проблеми згодом, – поки що інтерв’ю»48.

Шульцологія довела питання термінології до повного хаосу. Важко назвати вступ Віткація «інтерв’ю», а відповідь Шульца «відповіддю на це інтерв’ю»49, як це представив Влодзімеж Болецький у Шульцівському словнику [Słownik schulzowski], оскільки, як відомо, Шульц відповідав на попередньо сформульовані питання, що не увійшли до публікації, а свою частину написав принаймні за місяць до написання тексту Віткевича. Ба більше, сам Віткевич заявляв, що вступ написав, не прочитавши листа Шульца з відповідями (наприкінці публікації є примітка: «Написано перед прочитанням відповідей Шульца 4 IV 1935»50). Таким чином, взаємодія двох текстів не має характеру інтерв’ю (запитання не увійшли до остаточної публікації).

Натомість Єжи Фіцовський стверджував, що жодного інтерв’ю насправді не було, а всі запитання сформулював сам Шульц51. Цю гіпотезу повторює Мірослав Вуйцик («формально уподібнений до листа критичний нарис»)52. Віткевич, однак, мабуть таки долучився до написання тексту Шульца, оскільки той надіслав би його ще раніше до часопису „Tygodnik Ilustrowany” (без посередництва Віткація, який тоді був би лише автором вступу), але Шульц боявся образити приятеля53, котрий навіть якщо не формулював конкретних запитань, безперечно був їхнім натхненником. І дійсно, питання щодо філософської інтерпретації Цинамонових крамниць, про яке згадує Шульц, є одним із питань, які цікавлять Віткація, випливаючи з його поглядів і теоретичних засновків щодо літератури. Зрештою, той сам посилається на це запитання у своєму пізнішому есеї про творчість Шульца: «Я спробую вилускати основні риси світогляду Шульца, хоча він сам у інтерв’ю зі мною („Tygodnik Ilustrowany”) стверджує, що це неможливо»54. Крім того, Віткевич писав відверто: «Я написав певну кількість запитань: дослівні відповіді Шульца подаю in extenso55 без жодних моїх доповнень»56. На цю інтерпретацію пристає Януш Деґлер57 у видавничій примітці: «Це вступ до відповіді Шульца на поставлені Віткевичем запитання. Інтерв’ю не мало усної форми. Запитання були сформульовані письмово і надіслані Шульцові, той відповів так само»58. Натомість безпідставним слід визнати датування Януша Деґлера в Хроніці життя і творчості Станіслава Іґнація Віткевича, який під числом 4 квітня умістив інформацію: «Веде листувальне інтерв’ю з Бруно Шульцом»59, – як відомо, того дня Віткацій лише завершив вступ до фактичного інтерв’ю, натомість саме інтерв’ю (ставлення запитань, формулювання відповідей) було вже готове ще в лютому 1935 року. Серед дослідників існують розбіжності не лише щодо статусу всієї публікації, а й щодо самого тексту Шульца. Він був опублікований і в Книзі листів (без назви), і в Критичних нарисах (під назвою Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича) з тієї ж серії Зібрання творів Бруно Шульца, що найкраще ілюструє непорозуміння, пов’язані з цим текстом.

Другим і ширшим розважанням Віткевича про Шульца є стаття під назвою Twórczość literacka Brunona Schulza [Літературна творчість Бруно Шульца], завершена 11 квітня* та опублікована в серпні 1935 року* в двох числах тижневика „Pion”60. Перед публікацією Віткевич, ймовірно, передав рукопис Шульцові на перегляд61, а той сумлінно надіслав його до часопису „Wiadomości Literackie”62, з яким Віткацій не співпрацював від 1930 року: «Зі статтею Віткація трапилося велике лихо, бо я дав її Ґридзевському. Віткацій на це несамовито розгнівався й велів мені негайно відкликати рукопис, що я і вчинив»[[63].

Після літературного дебюту Шульц виріс в очах Віткевича як митець, графік, письменник і мислитель, тобто особа, котра має світогляд, інтелект і талант, а також як автор творів, що ідеально пасують для просування його власних теорій64. Безсумнівно, тексти Віткація були важливою опорою для Шульца, але й також важливим голосом з перспективи самого автора Шевців. Коментарі Віткація сповнені відступів, алюзій і відповідей, спрямованих до конкретних груп чи осіб. Текст Шульца іноді зникає з горизонту, прикритий барвистими притчами інтерпретатора. Віткевич ставить Цинамоновим крамницям найвищі оцінки, називаючи їх автора «новою зіркою першої величини»65, але водночас завдає точних ударів своїм ідеологічним ворогам і пропускає твори Шульца крізь машину власних теорій: про Чисту Форму, про потребу світогляду чи про монадизм, відверто ігноруючи те, що сам Шульц писав про власні твори66. Крім того й Шульц інтерпретував зауваги Віткація в дусі власної творчості. У 1936 році він писав: «Власний світогляд – не вигаданий, а вроджений, первневий, – на думку С.І. Віткевича, – є притаманним будь-якому досвіду, цей посаг справжній поет приносить із собою світові»67. Це є доказом незалежності обох митців. Щоправда, у творчості та стилістиці Віткація та Шульца можна знайти певну схожість (наприклад, «тема загрози „просторові інтимності”»68), але насправді вони залишилися геть автономними та оригінальними митцями. «У творах Бруно я не бачу слідів Віткація»69, – писав Ґомбрович у своєму Щоденнику, заперечуючи інформацію про те, що Шульц походив зі школи Віткевича70.

Значну частину літа 1935 року Шульц і Віткацій провели в Закопаному. Віткевич пробув там від 14 липня до 22 серпня, натомість Шульц принаймні від 24 липня до 24 серпня. За цей час вони мали багато нагод для зустрічей і розмов. У спільних зустрічах також брали участь Дебора Фоґель, Єжи Евґеніуш Пломенський, Казімеж Чаховський, Роман Інґарден та Юзеф Вітлін. Разом із Шульцом у Закопаному перебувала його наречена Юзефина Шелінська*71, з якою він прогулювався закопанським парком, відвідував Віткація у віллі «На Антолівці»72 та Марію Каспрович* у віллі Гаренда73. Однак спільна поїздка мало не закінчилася розривом заручин через зростаючі непорозуміння, підґрунтям яких став запланований переїзд до Варшави74. Через цей конфлікт Шульц не міг працювати. Він також не міг ходити в гори через агорафобію. Ймовірно, його також непокоїла більша, ніж зазвичай, юрба, що прибула на Свято гір, яке його особисто не цікавило. Листи до Зенона Вашневського того періоду свідчать, що єдиним чинником, який утримував Бруно Шульца в Закопаному того літа, була присутність Станіслава Іґнація Віткевича75 – і специфічна аура «закопанського демонізму» навколо того, що дозволяла йому відірватися від повсякденних клопотів76.

З розповіді Єжи Пломенського ми також довідуємося, що тоді ж (улітку 1935 року в Закопаному) Віткацій вигадав жарт, який поціляв у мазохістські схильності Шульца. Він умовив знайому актрису надавати авторові Ідолопоклонної книги ляпасів (на очах у свити Віткація), що мало причинити Шульцові невимовне задоволення. Актриса врешті-решт не виконала свого завдання, проте Пломенський розповів про цей план Шульцові, мабуть, на радість усім присутнім. Почувши ці одкровення, Шульц лише «блідо посміхнувся, і мав трохи невиразну міну», а Віткацій поплескав його по плечу і сказав: «Ну, Бруно, оминула тебе добряча лафа. Природно, що в усьому винен Єжи і недосвідчена Янка»77.

За словами Єжи Пом’яновського, Віткевич влаштував подібний спектакль принаймні ще раз78. Роль богині зіграла в ньому Аліція Дришкевич [Alicja Dryszkiewicz], яка згодом так згадувала про підступи Віткація: «Я, мабуть, писала Тобі, як і чому Віткацій познайомив мене з Бруно Шульцом. Як виглядала моє 1. знайомство з Бруно Шульцом — і відтак через два тижні чи тиждень потому — чого Віткацій зажадав від мене — і які наміри Віткацій мав щодо мене — присилаючи Бруно до дому, де я мешкала з моїм малим псом Пушком — сама. Чому Віткацій вимагав, щоб я, наприклад, носила туфельки на дуже високих підборах»79. Ці події спонукають до питання про ставлення Віткевича до мазохізму Шульца. За словами Станіслава Росєка [Stanisław Rosiek], автор Ненаситності [Nienasycenie] як мало хто розумів еротичну природу Шульца, що не перешкоджало йому чинити «далекосяжні тривіалізації в цій сфері»80.

Ймовірно, Шульц відповів на ці «Віткацієві тривіалізації» в одному зі своїх критичних текстів. 9 лютого 1936 року* «Tygodnik Ilustrowany» опублікував статтю Бруно Шульца під назвою Wędrówki sceptyka [Мандрівки скептика], в якій читаємо: «Приглушено й нечітко пригадуємо собі ту страхітливу космічну катастрофу, в якій трагічно загинув безстрашний титан Віткацій. Мабуть, уже віки минули відтоді»81. На думку Стефана Околовича, Мандрівки скептика, що мали бути рецензією на книжку Олдоса Гакслі [Aldous Huxley] Музика вночі [Music at Night], стали літературним жартом, ребусом, який посилається безпосередньо на думку Віткація: «Крок за кроком автор послідовно і з почуттям гумору покликається на характерні риси Віткація, іронізує, кепкує, наприклад, із його розлогої філософської аргументації, демаскує його дивацтва та епатування станами депресії, ба навіть оголює відмінності між ним і його батьком, на що Віткацій був дуже чутливий»82.

Окрім зустрічей у Варшаві та Закопаному, друзі підтримували між собою постійний листувальний зв’язок. У середині вересня 1936 року Шульц отримав від Віткація листівку, про що згадував у листі до Романи Гальперн* від 19 травня 1936 року*83. Через місяць він поінформував спільну знайому: «Від Стася Віткевича отримую час від короткі звістки»84.

На думку Фіцовського, саме Віткевич познайомив Шульца з Романою Гальперн – «імовірно, у Варшаві взимку 1936 року, на початку його шестимісячної відпустки»85. Якщо це справді було так, то зустріч мала відбутися перед 23 січня 1936 року, коли Віткевич виїхав до Закопаного86. У листуванні з Романою Гальперн Шульц часто згадував Віткевича. У листі від 15 листопада 1936 року* він передав вітання Віткацієві87. 5 грудня* того самого року він радив знайомій знайти роботу: «Спитайте Віткація, чи міг би він бодай мить жити й не збожеволіти, чи не накласти на себе руки, коли б він не мав роботи», а водночас просив її про заступництво перед Віткевичем у справі фіктивної реєстрації в Сілезькому воєводстві88: «Що поробляє Стась? Попросіть його, щоб він мені щось порадив у справі реєстрації у сілезькій глибинці. Він має там знайомства»89. У серпні 1937 року Шульц питав Роману Гальперн про новини від Віткевича, в якого він мав намір позичити книжки Едмунда Гуссерля [Edmund Husserl]90. Твори німецького філософа, безперечно, були предметом розмов між Віткацієм і Шульцом, тим більше, що Віткацій утримував постійні контакти з Романом Інґарденом, учнем Гуссерля (див. 24 липня 1935*).

На початку жовтня 1937 року Віткевич надіслав Шульцові листа з порадою змінити тематику оповідань «з метою розтягнення яйцепроводу, щоб вчинити остаточне сім’явиверження»91. Крім того, Віткевич повідомив приятеля про розрив контактів із Ґомбровичем і примирення з Марією Каспрович92. Януш Деґлер пише, що в 1937 році Ґомбрович, ймовірно, чимось образив Віткевича, внаслідок чого «начальник канцелярії С. І. Віткевича на спеціальному бланку повідомив його про розрив стосунків, одночасно повідомивши про відмову обмінюватися поклонами, заборону відвідувати певні заклади і виключення лектури його творів»93. Конфлікт, мабуть, був залагоджений, оскільки вже 25 жовтня Віткевич поінформував: «Des Gombres надіслав мені книжку з присвятою»94.

У лютому 1938 року* Шульц попросив Роману Гальперн допомогти знайти роботу для Юзефини Шелінської. Приятелька запропонувала йому поклопотатися про підтримку Віткевича, але Шульц відмовився: «Проте Віткацій страшенно не підходить для таких місій. Він не годен зробити для когось нічого доброго. Я за це на нього не ображаюся»95. Така оцінка нездатності Віткація до «практичної» допомоги дивує, адже драматург допомагав йому, наприклад, отримати тривалу учительку відпустку. Можливо, Шульц усвідомлював, що на той час Віткевич сам мусив радити собі з багатьма особистими клопотами.

23 квітня 1938 року* Віткацій написав Шульцові листа, в якому повідомив про своє розставання з Чеславою Окнінською-Коженьовською та про свій лихий психічний стан: «Я намагаюся триматися і працюю, але це страшенно важко. Мені випустили нутрощі і вдарили бичем у писок. (Тобі би це сподобалося)»96. Про свої нещастя Віткацій поінформував лише найближчих приятелів, шукаючи в них підтримки. Йому здавалося, наче вони всі по черзі покидають його. «Лянґер [Langier] мовчить. Від Тумена [Tumen] теж нічого не маю. Лист Штурма [Szturm de Sztrem] був досить дивним. Твоя листівка холодна. Щури тікають із корабля, який ось-ось потоне»97, — писав він з прикрістю до Ядвіґи Віткевич. Лише відповідь Шульца, написана між 24 і 28 квітня 1938*, була однозначно дружньою і підбадьорюючою. Цей факт підтверджує реакція Віткація, який написав про це у двох листах до дружини – 29 квітня: «Я отримав чудового листа від Шульца», і 31 січня: «Я отримав прекрасного листа від Бруно Шульца»[[98]].

Ще до того, як написати Шульцові листа між 6 і 23 квітня, Віткевич, ймовірно, прочитав уривки з Санаторію під Клепсидрою («деякі шматки чудові!»)99.

Через місяць Шульц, плануючи поїздку до Парижа, попросив Віткевича про «адреси і рекомендації»100. Проте він, ймовірно, тоді не мав жодних звісток від Віткація, позаяк розпитував про нього в Романи Гальперн. 28 травня 1938 року* він писав: «Що він поробляє, як почувається? Чи вже трохи видряпався?»101, а 8 червня*: «Що поробляє Віткацій? Як він почувається?»102. Його самопочуття суттєво не покращилося. Чеслава послідовно повертала Віткацієві всі листи, книжки з вирваними присвятами та подарунки. Віткевич також повідомив про це Шульца: «80 кіло (!) усіх подарунків, плюс картини, відіслані на Братську, мені повернули сюди»103. 29 червня 1938 року* доведений до розпачу Віткацій вирішив віддати до Сілезького музею в Катовіце всі картини, відіслані Чеславою, як єдину колекцію, так званий «дарунок пані Ч.K.». Як виявилося, серед образів, переданих музеєві, був також рисунок Бруно Шульца Інтер’єри. Проте більша частина колекції «дарунку пані Ч.К.» була під час війни знищена, включно з рисунком автора Ідолопоклонної книги104.

У липні 1938 року Віткевич виїхав із Варшави «цілковито зламаний», про що Шульц довідався з листа від Тадеуша Штурм де Штрема105. Шульц тоді також скаржився на нездужання, про що Романа Гальперн повідомила стурбованого Віткація106. Незабаром становище Віткевича покращилося. Настало довгоочікуване завершення конфлікту з Чеславою, яка вирішила повернутися до нього «за умови, що повернеться те, чого не було, — писав Віткацій 14 серпня 1938 року, — і що я буду здатний до нового «важкого» життя з нею»107. У жовтні того року Бруно Шульц повідомив Роману Гальперну: «Чи знаєш, що Віткацій помирився зі своєю приятелькою?»108.

18 вересня 1939 року* Станіслав Іґнацій Віткевич вчинив у Великих Озерах самогубство. На думку Ядвіґи Віткевич, Шульц і Віткацій залишалися приятелями до самого кінця109. За словами Чеслави Окнінської-Коженьовської, яка намагалася накласти на себе руки разом із ним, Віткацій згадував ще того дня про свого листа до Шульца: «Я не знаю, що вплинуло на Твоє рішення повернутися, — чи мої розпачливі листи до друзів — Корнеліуса [Cornelius], Маліновського [Malinowski], Шульца, Конінського [Koniński] та інших, чи телефонний дзвінок моєї дружини до Тебе»110. (тс) (перекл. ап)

  • 1
    Щодо проблематичності авангардизму у Віткевича, Шульца і Ґомбровича – див.: Jerzy Jarzębski, Między awangardą a modernizmem: Witkacy, Schulz, Gombrowicz, [в:] Jerzy Jarzębski, W Polsce czyli wszędzie. Szkice o polskiej prozie współczesnej, Warszawa 1992.
  • 2
    Witold Gombrowicz, Dziennik, 1953–1969, Kraków 2013, s. 255; Вітольд Ґомбрович, Щоденник, Київ 1999, т. 1 (1953–1956), с. 290.
  • 3
    Див.: Jerzy Kwiatkowski, Dwudziestolecie Międzywojenne, Warszawa 2008, s. 332 i 374.
  • 4
    Witold Gombrowicz, Dziennik…, s. 644; Вітольд Ґомбрович, Щоденник, т. 3 (1961–1969), с. 19.
  • 5
    Див.: Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji i okolice. Bruno Schulz i jego mitologia, Sejny 2002, s. 491; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія, Київ 2010, с. 483.
  • 6
    Stefan Okołowicz, List do Brunona Schulza 1938, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 2, cz. 2), opracowali i przypisami opatrzyli Janusz Degler, Stefan Okołowicz, Tomasz Pawlak, Warszawa 2017, s. 241.
  • 7
    «Бруньо, Сташек Вайнґартен [Stanisław Weingarten] і я були в 1919–1928 роках майже щоденними гостями у Мундека Пільпеля [Edmund Pilpel], який завдяки своїм розумовим можливостям зміг зосередити нас навколо себе. У нього я також познайомився з Віткацієм, котрий навіть увічнив його у постаті хвостатого рибоподібного створіння, з досконало схожим обличчям» (лист Міхала Хаєса [Michał Chajes] до Єжи Фіцовського від 14 квітня 1965. Архів Єжи Фіцовського).
  • 8
    Термін, вигаданий Віткевичем – див. примітку №2 у виданні: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem, [в:] idem, Pisma krytyczne i publicystyczne, opracował Janusz Degler, Warszawa 2015, s. 576.
  • 9
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 402.
  • 10
    Jerzy Ficowski, Wprowadzenie do „Księgi listów”, [в:] Bruno Schulz, Księga Listów, zebrał i przygotował do druku Jerzy Ficowski, uzupełnił Stanisław Danecki, Gdańsk 2016, s. 14; Бруно Шульц, Книга листів, уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський, Київ 2012, с. 13, а також ibidem, s. 410, біографічна нотатка в примітках до листів від Дебори Фоґель, укр. видання с. 304; Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji…, s. 59 i 227; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі, с. 59 і 227.
  • 11
    Kronika życia i twórczości Stanisława Ignacego Witkiewicza, opracowali Janusz Degler, Anna Micińska, Stefan Okołowicz, Tomasz Pawlak, Warszawa 2017, s. 419.
  • 12
    Див.: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1928–1931), przygotowała do druku Anna Micińska, opracował i przypisami opatrzył Janusz Degler, Warszawa 2007, s. 345, а також: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy I, opracował i przypisami opatrzył Tomasz Pawlak, Warszawa 2013, s. 1001–1003.
  • 13
    Віткевич мав на увазі радше Бруно Шульца та когось із його родини, наприклад племінника, з яким Шульц приїжджав до Закопаного на відпочинок, див. 19–20 липня 1929*.
  • 14
    Про це свідчать листи гостей у часописі „Zakopane” та листи Віткація до дружини, див.: „Zakopane. Organ Związku Przyjaciół Zakopanego z listą gości”, 27 lipca 1929, r. I, nr 16, s. 7–8 і 17 sierpnia 1929, r. I, nr 20/21, s. 8; Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1928–1931), przygotowała do druku Anna Micińska, opracował i przypisami opatrzył Janusz Degler, Warszawa 2007, listy 366–388.
  • 15
    Див.: Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji…, s. 59; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі…, с. 59.
  • 16
    Włodzimierz Bolecki, Witkacy – Schulz, Schulz – Witkacy (wariacje interpretacyjne), [в:] Czytanie Schulza. Materiały międzynarodowej sesji naukowej Bruno Schulz – w stulecie urodzin i pięćdziesięciolecie śmierci. Instytut Filologii Polskiej Uniwersytetu Jagiellońskiego, Kraków, 8–10 czerwca 1992, pod red. Jerzego Jarzębskiego, Kraków 1994, s. 142.
  • 17
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 402 і Bruno Schulz, Księga Listów…, list do Zenona Waśniewskiego, nr I 42, s. 86; Бруно Шульц, Книга листів, с. 72. Еміль Ґурський [Emil Górski] навіть згадував, що бачив на письмовому столі Шульца фото Віткація з присвятою: «Моєму геніальному Приятелю Бруно Шульцові», див.: Emil Górski, Wspomnienie o Brunonie Schulzu, [в:] Bruno Schulz. Listy, fragmenty. Wspomnienia o pisarzu, zebrał i opracował Jerzy Ficowski, Kraków–Wrocław 1984, s. 73.
  • 18
    Околович спекулює, що це міг би бути примірник Міхала Хороманського [Michał Choromański], див.: Stefan Okołowicz, op. cit., s. 245.
  • 19
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Twórczość literacka Brunona Schulza, [в:] idem, Pisma krytyczne i publicystyczne, opracował Janusz Degler, Warszawa 2015, s. 407.
  • 20
    Ibidem, s. 408.
  • 21
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1932–1935), przygotowała do druku Anna Micińska, opracował i przypisami opatrzył Janusz Degler, Warszawa 2010, s. 198–199.
  • 22
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 1), opracowali i przypisami opatrzyli Tomasz Pawlak oraz Stefan Okołowicz, Janusz Degler, Warszawa 2014, s. 87.
  • 23
    Ibidem, s. 761.
  • 24
    Майже все багаторічне листування Шульца і Віткація ймовірно згоріло в 1939 році у Варшаві. Сьогодні відомо лише про два листи з цієї збірки.
  • 25
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1932–1935)…, list nr 770, s. 200.
  • 26
    Про це ми дізнаємося з єдиного збереженого листа Шульца до Віткація, див. лист Бруно Шульца до Станіслава Іґнація Віткевича від 12 квітня 1934, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5: Księga Listów, zebrał i przygotował do druku Jerzy Ficowski, uzupełnił Stanisław Danecki, Gdańsk 2016, s. 104; Бруно Шульц, Книга листів, уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський, Київ 2012, с. 86.
  • 27
    Wojciech Sztaba, Gra ze sztuką. O twórczości Stanisława Ignacego Witkiewicza, Kraków 1982, s. 273.
  • 28
    Лист Бруно Шульца до Станіслава Іґнація Віткевича від 12 квітня 1934, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 104; Бруно Шульц, Книга листів, с. 86.
  • 29
    Демонстрація словесної вправності – це певна природна риса перших листів між письменниками, що можна зауважити, наприклад, у листуванні Славоміра Мрожека [Sławomir Mrożek] та Станіслава Лема [Stanisław Lem].
  • 30
    Кузина Віткація на ім’я Дзюдзя. Разом із Тетою Мері вони утримували віллу «На Антолівці» в Закопаному, див. 25 липня 1935*, примітка №1.
  • 31
    Це єдиний відомий нам на даний момент лист Шульца до Віткація, див. лист Бруно Шульца до Станіслава Іґнація Віткевича від 12 квітня 1934, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 104; Бруно Шульц, Книга листів, с. 86.
  • 32
    Лист Бруно Шульца до Зенона Вашневського від 19 грудня 1934, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 81; Бруно Шульц, Книга листів, с. 67–68.
  • 33
    Роман Ясінський згадує, що Шульц був «неефектною» особою, не надто успішною в середовищі оригіналів і диваків, але «Віткацій умів і його розворушити», див.: Roman Jasiński, Zmierzch starego świata. Wspomnienia 1900–1945, Kraków 2006, s. 535.
  • 34
    Див.: Stefan Okołowicz, Śliwka i tacet. O spotkaniach Schulza i Witkacego, „Schulz/Forum” 8, 2016.
  • 35
    Witold Gombrowicz, Wspomnienia polskie, Kraków 2002, s. 115.
  • 36
    Władysław Tatarkiewicz, Wspomnienie o St. I. Witkiewiczu, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz. Człowiek i twórca. Księga pamiątkowa, pod red. Tadeusza Kotarbińskiego i Jerzego Eugeniusza Płomieńskiego, Warszawa 1957, s. 286.
  • 37
    Roman Jasiński, op. cit., s. 463.
  • 38
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, List do Marii i Edmunda Strążyskich z 28 grudnia 1934, [в:] Listy II (wol. 1)…, s. 291.
  • 39
    Згідно з повідомленням Боґуслава Маршаля [Bogusław Marszal] і Еміля Ґурського [Emil Górski], див.: Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej…, s. 122; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі, с. 122.
  • 40
    Emil Górski, Wspomnienie o Brunonie Schulzu…, s. 73.
  • 41
    Ibidem.
  • 42
    Цит. за: Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji…, s. 122; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі…, с. 122.
  • 43
    На межі лютого і березня Шульц інформує редактора Вацлава Чарського [Wacław Czarski], що інтерв’ю «уже тиждень лежить у Віткевича в Закопаному», див. лист Бруно Шульца до Вацлава Чарського, надісланий взимку 1934/1935, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 99; Бруно Шульц, Книга листів, с. 82.
  • 44
    Див.: „Tygodnik Ilustrowany”, 28 kwietnia 1935, nr 17, s. 321–323.
  • 45
    Див.: Stefan Okołowicz, List do Brunona Schulza 1938…, s. 264.
  • 46
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 402–405.
  • 47
    Текст Віткація – це короткий вступ, написаний у такому вигляді на прохання Вацлава Чарського («Може, Твого короткого вступу вистачило би»), щоб не затримувати публікацію інтерв’ю, див. лист Вацлава Чарського до Віткевича від 4 березня 1935 року, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1932–1935)…, s. 295.
  • 48
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 405.
  • 49
    Див.: [wb] Włodzimierz Bolecki, Schulz–Witkacy, [в:] Słownik schulzowski, opracowanie i redakcja Włodzimierz Bolecki, Jerzy Jarzębski, Stanisław Rosiek, wydanie drugie, Gdańsk 2006, s. 343 i 345.
  • 50
    Див.: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 405.
  • 51
    Див.: Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji…, s. 200; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі…, с. 200.
  • 52
    Див.: Mirosław Wójcik, Szkice krytyczne. Komentarze i przypisy, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 7: Szkice krytyczne, koncepcja edytorska Włodzimierz Bolecki, komentarze i przypisy Mirosław Wójcik, opracowanie językowe Piotr Sitkiewicz, Gdańsk 2017, s. 180.
  • 53
    Див.: Лист Бруно Шульца до Вацлав Чарського, надісланий узимку 1934/1935, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 98–99; Бруно Шульц, Книга листів, с. 82.
  • 54
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Twórczość literacka Brunona Schulza…, s. 410–411.
  • 55
    Зазначення Віткевича.
  • 56
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 405.
  • 57
    Схоже також, що і Єжи Фіцовський підсвідомо був прихильником цієї версії, бо писав про текст так, наче це було справжнє інтерв’ю: «Коли Віткевич запитав його, чи в своїх пластичних роботах він дотримується тієї самої лінії, що й у літературі, Шульц відповів ствердно», див. Regiony wielkiej herezji…, s. 268; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі…, с. 268.
  • 58
    Janusz Degler, Nota wydawnicza, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz, Pisma krytyczne i publicystyczne…, s. 666–667.
  • 59
    Kronika życia i twórczości Stanisława Ignacego Witkiewicza…, s. 483.
  • 60
    Див.: „Pion”, 24 sierpnia 1935, r. III, nr 34 (99), s. 2–3, а також ibidem, 31 sierpnia 1935, r. III, nr 35 (100), s. 4–5. Kronika życia i twórczości [Хроніка життя і творчості] Віткація помилково подає дату 24 липня, див.: Janusz Degler, Witkacego portret wielokrotny. Szkice i materiały do biografii (1918–1939), Warszawa 2009, s. 100, а також Kronika życia i twórczości Stanisława Ignacego Witkiewicza…, s. 487. Помилка повторена також у вступі до листа Шульца, див.: Stefan Okołowicz, List do Brunona Schulza 1938…, s. 244 i 266. Так само у календарі, укладеному Єжи Фіцовським, подано хибну дату «березень–травень», див.: Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji…, s. 497; Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі…, с. 489.
  • 61
    Про це пише Стефан Околович, див.: Stefan Okołowicz, List do Brunona Schulza 1938…, s. 266.
  • 62
    Мирослав Вуйцик припускає, що цей «невідомий» рукопис, про який Шульц пише в листі до Тадеуша Брези від 13 травня 1935 року, має щось спільного з Інтерв’ю з Бруно Шульцом (опублікованим 28 квітня 1935 року), див.: Mirosław Wójcik, op. cit., s. 181. Це непорозуміння. Факт передачі рукопису Віткація Ґридзевському („Wiadomości Literackie”) і побоювання Шульца щодо публікації Інтерв’ю — дві абсолютно різні речі, спільним знаменником яких може бути лише гаданий гнів Віткевича.
  • 63
    Лист Бруно Шульца до Тадеуша і Зоф’ї Брезів від 13 травня 1935, [в:] Bruno Schulz, Księga Listów…, s. 55; Бруно Шульц, Книга листів, с. 46.
  • 64
    Дещо перебільшеною виглядає думка Стефана Околовича про те, наче Віткевич «цілком безкорисливо прокоментував» прозу Шульца, див.: Stefan Okołowicz, List do Brunona Schulza 1938…, s. 241.
  • 65
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Wywiad z Brunonem Schulzem…, s. 405.
  • 66
    «Я спробую вилускати основні риси світогляду Шульца, хоча він сам у інтерв’ю зі мною („Tygodnik Ilustrowany”) стверджує, що це неможливо», див.: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Twórczość literacka Brunona Schulza…, s. 410–411.
  • 67
    Bruno Schulz, [Akacje kwitną], [в:] idem, Dzieła zebrane, tom 7…, s. 83; Бруно Шульц, «Акації квітнуть», [в:] його ж, Літературно-критичні нариси, опрацювання та передмова Малґожата Кітовська-Лисяк, Київ 2012, с. 40.
  • 68
    Jerzy Jarzębski, Między awangardą a modernizmem: Witkacy, Schulz, Gombrowicz…, s. 8.
  • 69
    Witold Gombrowicz, Dziennik, 1953–1969, Kraków 2013, s. 664; Вітольд Ґомбрович, Щоденник, Київ 1999, т. 3 (1961–1969), с. 19.
  • 70
    Про літературні зв’язки між Шульцом і Віткацієм писав зокрема Єжи Яжембський: Jerzy Jarzębski, Między awangardą a modernizmem: Witkacy, Schulz, Gombrowicz…, Włodzimierz Bolecki, Witkacy – Schulz, Schulz – Witkacy…; Marta Skwara, Schulz i Witkacy – głos drugi, „Teksty Drugie” 1999, nr 6 (59).
  • 71
    Про це свідчать листовні повідомлення Шульца (див.: Bruno Schulz, Księga Listów…, list do Zenona Waśniewskiego, nr I 43, s. 88; Бруно Шульц, Книга листів, с. 73), а також інформації самої Шелінської: «Канікули 1935 р. ми провели в Закопаному, часто зустрічаючись із Віткацієм, Вітліном…», цит. за: Jerzy Ficowski, Wprowadzenie do Księgi listów…, s. 21; Єжи Фіцовський, Вступ до Книги листів…, с. 18.
  • 72
    Пізніше її назвали «Віткевичівкою».
  • 73
    «Канікули 1935 р. ми провели в Закопаному, часто зустрічаючись із Віткацієм, Вітліном, буваючи – зрідка – на Гаренді», цит. за: Jerzy Ficowski, Wprowadzenie do księgi listów…, s. 21; Єжи Фіцовський, Вступ до Книги листів…, с. 18.
  • 74
    Див.: Jerzy Ficowski, Wprowadzenie do Księgi listów…, s. 21 (Єжи Фіцовський, Вступ до Книги листів…, с. 18), а також у тому самому виданні примітка №64 до листів до Зенона Вашневського, s. 356 (в українському перекладі примітка №53, див.: Бруно Шульц, Книга листів, с. 268).
  • 75
    Це не було правилом, адже в інших випадках Шульц їздив до Закопаного не лише задля Віткація, див.: липень–серпень 1927*, 19–20 липня 1929*, 4 січня 1934*.
  • 76
    Див.: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Demonizm Zakopanego, [в:] tenże, Varia, oprac. Janusz Degler, Warszawa 2019.
  • 77
    Jerzy Eugeniusz Płomieński, Polski «pontifexmaximus» katastrofizmu, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz. Człowiek i twórca…, s. 184.
  • 78
    Див.: https://ninateka.pl/audio/moj-bruno-schulz-zapiski-ze-wspolczesnosci-4-4 (доступ 7 вересня 2020).
  • 79
    Лист від 15 жовтня 1992 року, автограф у Відділі Рукописів НБ у Варшаві, цит. за: Stanisław Rosiek, Odcięcie. Siedem fragmentów, „Schulz/Forum” 2016, nr 7, s. 58.
  • 80
    Stanisław Rosiek, Odcięcie…, s. 58.
  • 81
    Bruno Schulz, Wędrówki sceptyka, [в:] idem, Dzieła zebrane, tom 7…, s. 23; Бруно Шульц, Літературно-критичні нариси…, с. 65.
  • 82
    Далі Околович згадує про наступні сліди Віткація в тексті Шульца, щоб врешті недвозначно констатувати: «Шульц побудував структуру твору на алюзіях до Віткація», див.: Stefan Okołowicz, List do Brunona Schulza 1938…, s. 268 i 271.
  • 83
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 19 вересня 1936, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 135; Бруно Шульц, Книга листів, с. 110.
  • 84
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від [жовтня 1936], [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 138; Бруно Шульц, Книга листів, с. 112.
  • 85
    Інформацію про зиму 1936 року подає Єжи Фіцовський, див.: Do Romany Halpern, [в:] Bruno Schulz, Księga Listów…, s. 373 (Бруно Шульц, Книга листів, с. 280); в іншому місці Фіцовський пише: «В січні [1936] познайомився у Варшаві з журналісткою, шанувальницею літератури й мистецтва, яка оберталася у варшавському літературному середовищі, приятелькою Віткевича Романою Гальперн», див.: Regiony wielkiej herezji…, s. 498 (Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі, с. 490).
  • 86
    Романа Гальперн у лютому 1936 р. також виїжджає до Закопаного, про що повідомляє Віткевич: «Тут перебуває Гальперн без нічого, у неї все вкрали і 150 злотих, вона залишилася в лижних штанях», Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1936-1939), appendix Jadwiga Witkiewiczowa, przygotowała do druku Anna Micińska, opracował i przypisami opatrzył Janusz Degler, Warszawa 2012, s. 19.
  • 87
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 15 листопада 1936, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 142; Бруно Шульц, Книга листів, с. 115.
  • 88
    Реєстрація в Сілезії мала дати Шульцові змогу одружитися з Юзефиною Шелінською.
  • 89
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 5 грудня 1936, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 145; Бруно Шульц, Книга листів, с. 117–118.
  • 90
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн, надісланий [між 20 і 26 серпня 1937] та 30 серпня 1937, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 152 i 155; Бруно Шульц, Книга листів, с. 123 і 126.
  • 91
    Про листа Віткація довідуємося з листа Шульца до Романи Гальперн, див.: Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 13 жовтня 1937, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 157; Бруно Шульц, Книга листів, с. 127.
  • 92
    Віткевич розповів Шульцові про події останніх місяців. Адже у липні 1937 року він помирився з Марією Каспрович. 19 липня 1937 року він написав Ядвізі: «Я помирився з Каспров[ич], вона була у мене на обіді з Ворцелем [Worcell], і я намалював її портрет», див.: Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1936–1939)…, list nr 1117, s. 143.
  • 93
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1936–1939)…, s. 489.
  • 94
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 2, cz. 2)…, list do Bronisławy Włodarskiej, s. 168.
  • 95
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн [близько середини лютого 1938], [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 165; Бруно Шульц, Книга листів, с. 134.
  • 96
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 2, cz. 2)…, list do Brunona Schulza z 23 квітня 1938, s. 274.
  • 97
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1936–1939)…, list nr: 1199, s. 217.
  • 99
    Ibidem, listy nr: 1211 i 1212, s. 230–231. Zob. Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 2, cz. 2)…, list do Eugeniusza Szermentowskiego z 6 квітня 1938 roku, s. 232 oraz list do Brunona Schulza z 23 квітня 1938, s. 274.
  • 100
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 28 травня 1938, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 176; Бруно Шульц, Книга листів, с. 143.
  • 101
    Ibidem.
  • 102
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 8 червня 1938, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 178; Бруно Шульц, Книга листів, с. 145.
  • 103
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 2, cz. 2)…, list do Brunona Schulza, s. 274.
  • 104
    Усю історію дару пані Ч.К. описує Януш Деґлер [Janusz Degler], див.: Listy do Tadeusza Dobrowolskiego dyrektora Muzeum Śląskiego 1937–1938, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy II (wol. 2, cz. 2)…, s. 141–151.
  • 105
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 12 липня 1938, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 180; Бруно Шульц, Книга листів, с. 147.
  • 106
    Лист Романи Гальперн до Бруно Шульца від 15 травня 1938, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 275; Бруно Шульц, Книга листів, с. 217.
  • 107
    Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1936–1939)…, list nr: 1243, s. 254.
  • 108
    Лист Бруно Шульца до Романи Гальперн від 29 жовтня 1938, [в:] Bruno Schulz, Dzieła zebrane, tom 5…, s. 183; Бруно Шульц, Книга листів, с. 150.
  • 109
    Jadwiga Witkiewiczowa, Wspomnienia o Stanisławie Ignacym Witkiewiczu, [в:] Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1936–1939)…, s. 599.
  • 110
    Czesława Oknińska, Ostatnie 13 dni życia Stanisława Ignacego Witkiewicza, [в:] Kronika życia i twórczości Stanisława Ignacego Witkiewicza…, s. 877–878.