Перші згадки про цілющі властивості вод Кудови походять з XVI століття, проте щойно наприкінці XVIII століття власник села Йоган Йозеф фон Штільфрід розпочав розбудову санаторію, заклавши перший мурований будинок з приміщеннями для гостей та купальних процедур.
Розвиток бальнеології в XIX столітті, а мабуть також європейська романтична звичаєвість, яка включила перебування на курортах – і задля лікування, і задля товариського спілкування – у сферу популярної культури, прискорили спеціалізацію і комерціалізацію Кудови. Легенду про це місце зміцнив той факт, що влітку 1826 року в сусідньому селі Душники перебував на лікуванні Фредерик Шопен.
Польська поетеса Юлія Молінська-Войковська на початку опублікованого в 1850 році роману Z Kudowy [З Кудови] умістила ідилічний опис містечка: «Тиха, з незгладимою печаттю села, повна чеської людності Кудова здалася мені геть зовсім схожою на рай. Але ж бо й справді, нелегко знайти куточок, миліший для перепочинку та оздобніший красою простоти. Кільканадцять будинків, укинутих у не надто просторий, але повний прегарних дерев сад, який з одного боку межує з ланцюгом гір, вкритих зеленню, а трьох інших – з відкритим до сусідніх сіл полем, – і ото вже й уся Кудова. А як же там мило й гарно, як урочисто й вільно. Здається далебі немов оселився в тихому, затишному будинку чесного і сповненого простоти господаря, святість душі якого розливається довкола, мов подих Божий». У свою чергу, визнаний бальнеолог, професор Яґеллонського університету Фридерик Скобель у звіті, надрукованому в альманаху „Wieniec” у 1857 році, хвалив кудовські «залізисті вуглекислі джерела» за багатство вуглекислоти, «яка не тільки чинить приємнішим смак залізистої води, й робить її більш засвоюваною, але особливо важливе в нові часи знайшлося їй зовнішнє застосування», зокрема, як ліки від «недокрів’я і ослаблення усього тіла».
Шульц провів у Кудовій серпень 1922 року, що можна встановити на підставі його листа до германіста Арнольда Шпета від 13 березня 1934 та спогадів Ірени Кейлін-Мітельман. Невідомо, з якої причини він обрав саме цей курорт, віддалений більш ніж за шістсот кілометрів від Дрогобича. Кудова була невеликим курортом, популярним серед галицьких євреїв (на початку ХХ століття євреї складали навіть до тридцяти відсотків гостей), її цінували переважно за м’який клімат і фахові кардіологічні процедури. Тут також лікували нервові захворювання, зокрема неврози, енцефаліт, істерію або іпохондрію. Зрештою, не можна виключати, що пропозиція санаторію могла здатися Шульцові привабливою фінансово – 1922 рік поклав початок гіперінфляції німецької марки. Можливо, отож, хвороба серця, чи нервовий зрив? Ірена Кейлін-Мітельман, тоді дванадцятирічна дівчинка, запам’ятала з вечірніх розмов, які Шульц провадив з її матір’ю Цецилією, окремі слова, «котрі вимовляли з великих літер: „Нове Життя”, „Світ Відкритий і Гарний”, „Ваш Талант”».
Також невідомо, де саме мешкав Шульц. Можливо, в одному з пансіонатів, які адресували пропозицію переважно гостям єврейського походження, як от готелі «Австрія», «Льові» чи «Під Короною», відомі своїми кошерними меню. Але так само добре він міг зупинитися деінде, бодай у найбільшому кудовському готелі «Фюрстен Гоф» (розташований поруч із Джерельним майданом), де в 1921 році перебував Вінстон Черчилль. У готелі була театрально-видовищна зала, більярдні, читальні, а в підвалі – нічний клуб.
За словами Ірени Кейлін-Мітельман, під час перебування в Кудовій Шульц не провадив інтенсивного товариського життя. Він начебто уникав групових зустрічей і краєзнавчих мандрівок горами. Натомість, Мітельман розповіла, що він багато часу проводив у Джерельному парку, навчаючи дівчинку рисунку (жоден ескіз не зберігся); радше в глибинах парку, мабуть, ближче до Джерельного ставка, подалі від концертної мушлі, позаяк там було «здалеку чутно оркестр». У спогадах Ірени Кейлін-Мітельман постать Шульца часто з’являється на лавці в саду пансіонату, де мешкала дівчинка та її мати. Ірена Кейлін-Мітельман запам’ятала, що намалювала портрет Шульца (назвавши його Бруно на лавці), який подарувала йому на його прохання. Однак неможливо ствердити, яка то була лавка, і чи вона й досі існує. Портрет, якщо він справді був, пропав.
Місцем, пов’язаним із Кудовою, яке найбільше зацікавило у Шульца, була Schädelkapelle – Каплиця Черепів. Під впливом екскурсії до каплиці Шульц начебто «кілька днів робив з пам’яті начерки фантасмагорії черепів і гомілкових кісток».
Дивіться також: серпень 1922. (яо)
