Бад-Кудова

Тепер Кудова-Здруй. Курорт, розташований в Судетах, на західній околиці Клодзької котловини (388 метрів над рівнем моря), у міжвоєнний період у складі Німеччини, тепер у Польщі.

Перші згадки про цілющі властивості вод Кудови походять з XVI століття, проте щойно наприкінці XVIII століття власник села Йоган Йозеф фон Штільфрід розпочав розбудову санаторію, заклавши перший мурований будинок з приміщеннями для гостей та купальних процедур1.

Розвиток бальнеології в XIX столітті, а мабуть також європейська романтична звичаєвість, яка включила перебування на курортах – і задля лікування, і задля товариського спілкування – у сферу популярної культури2, прискорили спеціалізацію і комерціалізацію Кудови. Легенду про це місце зміцнив той факт, що влітку 1826 року в сусідньому селі Душники перебував на лікуванні Фредерик Шопен3.

Польська поетеса Юлія Молінська-Войковська на початку опублікованого в 1850 році роману Z Kudowy [З Кудови] умістила ідилічний опис містечка: «Тиха, з незгладимою печаттю села, повна чеської людності Кудова здалася мені геть зовсім схожою на рай. Але ж бо й справді, нелегко знайти куточок, миліший для перепочинку та оздобніший красою простоти. Кільканадцять будинків, укинутих у не надто просторий, але повний прегарних дерев сад, який з одного боку межує з ланцюгом гір, вкритих зеленню, а трьох інших – з відкритим до сусідніх сіл полем, – і ото вже й уся Кудова. А як же там мило й гарно, як урочисто й вільно. Здається далебі немов оселився в тихому, затишному будинку чесного і сповненого простоти господаря, святість душі якого розливається довкола, мов подих Божий»4. У свою чергу, визнаний бальнеолог, професор Яґеллонського університету Фридерик Скобель у звіті, надрукованому в альманаху „Wieniec” у 1857 році, хвалив кудовські «залізисті вуглекислі джерела» за багатство вуглекислоти, «яка не тільки чинить приємнішим смак залізистої води, й робить її більш засвоюваною, але особливо важливе в нові часи знайшлося їй зовнішнє застосування», зокрема, як ліки від «недокрів’я і ослаблення усього тіла»5.

Шульц провів у Кудовій серпень 1922 року, що можна встановити на підставі його листа до германіста Арнольда Шпета від 13 березня 1934 та спогадів Ірени Кейлін-Мітельман. Невідомо, з якої причини він обрав саме цей курорт, віддалений більш ніж за шістсот кілометрів від Дрогобича. Кудова була невеликим курортом, популярним серед галицьких євреїв (на початку ХХ століття євреї складали навіть до тридцяти відсотків гостей6), її цінували переважно за м’який клімат і фахові кардіологічні процедури. Тут також лікували нервові захворювання, зокрема неврози, енцефаліт, істерію або іпохондрію7. Зрештою, не можна виключати, що пропозиція санаторію могла здатися Шульцові привабливою фінансово – 1922 рік поклав початок гіперінфляції німецької марки. Можливо, отож, хвороба серця, чи нервовий зрив? Ірена Кейлін-Мітельман, тоді дванадцятирічна дівчинка, запам’ятала з вечірніх розмов, які Шульц провадив з її матір’ю Цецилією, окремі слова, «котрі вимовляли з великих літер: „Нове Життя”, „Світ Відкритий і Гарний”, „Ваш Талант”»8.

Також невідомо, де саме мешкав Шульц. Можливо, в одному з пансіонатів, які адресували пропозицію переважно гостям єврейського походження, як от готелі «Австрія»9, «Льові» чи «Під Короною», відомі своїми кошерними меню. Але так само добре він міг зупинитися деінде, бодай у найбільшому кудовському готелі «Фюрстен Гоф» (розташований поруч із Джерельним майданом), де в 1921 році перебував Вінстон Черчилль. У готелі була театрально-видовищна зала, більярдні, читальні, а в підвалі – нічний клуб.

За словами Ірени Кейлін-Мітельман, під час перебування в Кудовій Шульц не провадив інтенсивного товариського життя. Він начебто уникав групових зустрічей і краєзнавчих мандрівок горами. Натомість, Мітельман розповіла, що він багато часу проводив у Джерельному парку, навчаючи дівчинку рисунку (жоден ескіз не зберігся); радше в глибинах парку, мабуть, ближче до Джерельного ставка, подалі від концертної мушлі, позаяк там було «здалеку чутно оркестр»10. У спогадах Ірени Кейлін-Мітельман постать Шульца часто з’являється на лавці в саду пансіонату, де мешкала дівчинка та її мати. Ірена Кейлін-Мітельман запам’ятала, що намалювала портрет Шульца (назвавши його Бруно на лавці), який подарувала йому на його прохання. Однак неможливо ствердити, яка то була лавка, і чи вона й досі існує. Портрет, якщо він справді був, пропав.

Місцем, пов’язаним із Кудовою, яке найбільше зацікавило у Шульца, була Schädelkapelle – Каплиця Черепів. Під впливом екскурсії до каплиці Шульц начебто «кілька днів робив з пам’яті начерки фантасмагорії черепів і гомілкових кісток»11.

Дивіться також: серпень 1922. (яо)

  • 1
    Jacek Dębicki, Nieco o początkach zdrojów leczniczych hrabstwa kłodzkiego, „Pielgrzymy 2001. Informator Krajoznawczy Poświęcony Sudetom”, s. 15.
  • 2
    Див.: Historia kultury uzdrowiskowej w Europie, pod redakcją Bożeny Płonki-Syroki i Agnieszki Kaźmierczak, Wrocław 2012, а також наступні томи з серії „Kultura Uzdrowiskowa w Europie” за редакцією Божени Плонки-Сироки.
  • 3
    Хоча спогади Шопена про це перебування далекі від ідеалізації. У листі до Вільгельма Кольберга від 18 серпня 1826 року Шопен пише: «Вранці, найпізніше о 6 ранку, уже всі хворі біля джерела; щойно тут кепський духовий оркестр – з кільканадцяти карикатур на різний смак укладений, на чолі якого фаготист, худий, з осідланим [пенсне], натоптаним табакою носом, страшить усіх дам, які бояться коней, награючи повільно походжаючим Kur-gästom [...]. Такий променад прегарною алеєю, що з’єднує Anstalt з містом, зазвичай триває до восьмої, залежно від горнят, скільки хто має випити вранці, потім вирушають (кожен до себе) на сніданок. – Після сніданку я зазвичай іду пройтися, ходжу до 12, коли слід спожити обід, адже знову після обіду йдеться до Бруну. Після обіду зазвичай ще більший маскарад, ніж уранці, адже всі наряджені, кожен в іншому костюмі, ніж показався вранці! Знову музика паскудить, і так ходиться вже до самого вечора. Я, оскільки тільки дві склянки Lau-brun п’ю після обіду, тож завчасу йду додому на вечерю, після вечері спати» (Korespondencja Fryderyka Chopina, zebrał i opracował Stanisław Edward Sydow, tłumaczenie Jadwiga Dmochowska et. al., t. I, Warszawa 1955, s. 69).
  • 4
    Julia Molińska-Woykowska, Z Kudowy, Poznań 1850, s. 1–2.
  • 5
    Fryderyk Skobel, Chudoba. Wspomnienie z podróży odbytej do zdrojowisk szląskich, „Wieniec” 1957, t. I, s. 414.
  • 6
    Ryszard Kincel, Hotel Polanów i Bruno Schulz, „Fakty” 1988, nr 2, s. 10–11.
  • 7
    Bad Kudowa: erstes Heilbad des Ostens, Glatz 1910, S. 17–18. На початку ХХ століття на курорт Бад-Кудова щороку приїжджало близько 13 тис. відвідувачів, до Закопаного 30–40 тисяч. Пор.: Przewodnik po zdrojowiskach i miejscowościach klimatycznych Galicyi, opracowali dr Stanisław A. Lewicki, dr Mieczysław Orłowicz i dr Tadeusz Praschil, Lwów 1912, s. 260.
  • 8
    Bruno Schulz. Listy, fragmenty. Wspomnienia o pisarzu, zebrał i opracował Jerzy Ficowski, Kraków 1984, s. 47.
  • 9
    Частиною своєї міфології Кудова зобов’язана готелеві «Австрія», який, будучи прихованим під назвою «Богемія», став головним місцем дії автобіографічного роману німецького письменника Яна Копловіца Bohemia – mein Schicksal [Богемія – моя доля] (1978), онука довоєнного власника пансіонату. За мотивами книжки був знятий польсько-ендеерівський телевізійний мінісеріал Hotel Polanów i jego goście [Готель Полянув і його гості] (1982); утім, фільм знімали в будинку санаторію «Полонія», який до війни звався «Фюрстен Гоф».
  • 10
    Bruno Schulz. Listy, fragmenty…, s. 45.
  • 11
    Ibidem, s. 47.