(A) Дрогобич. Бруно Шульц із запізненням відповідає на листа, що є «сповіддю» Зенона Вашневського [Zenon Waśniewski], пояснюючи забару в кореспонденції тим станом душі, в якому перебуває.
(B) Дрогобич. В подвійному 78–79 числі газети „Przegląd Podkarpacia” з’являється шоста частина нарису Бруно Шульца «Е.М. Лілієн» [E. M. Lilien].
(C) Варшава. У 31-му числі мистецько-літературного додатку „Apel” до газети „Kurier Poranny” з’являється літературно-критичний нарис Вітольда Ґомбровича [Witold Gombrowicz] «Творчість Бруно Шульца» [Twórczość Brunona Schulza].
(A) Дивіться теж: 15 березня 1934*, 24 березня 1934*, 2 квітня 193[4], 24 квітня 1934, 5 червня 1934, 23 червня 1934, 28 серпня 1934*, 14 вересня 1934*, 30 вересня 1934*, 6 жовтня 1934*, 15 жовтня 1934*, 7 листопада 1934*, 15 листопада 1934*, 19 грудня 1934*, 28 січня 1935*, 16 березня 1935*, [25 березня 1935]*, 24 червня 1935*, 13 липня 1935*, 3 серпня 1935*, [7 серпня 1935]*, 2 червня 1937*, 4 серпня 1937*. (бг)
(B) Тут Шульц розвиває ідею, яка уміщує творчість Ефраїма Мойсея Лілієна* в контексті романтичних і декадентських пристрастей fin de siècle. Згадуючи цілу плеяду митців того періоду, він приходить до висновку, що мистецтво Лілієна «не виводиться безпосередньо із зіткнення з сучасним життям, що його мистецьке ставлення до реальносмті є ускладненим, непрямим та естетизуючим».
Дивіться теж: публікація інших частин циклу – 31 жовтня 1937, 14 листопада 1937, 12 грудня 1937, 6 березня 1938, 27 березня 1938, травень–липень, 10 липня 1938, а також лекції про Лілієна – 18 грудня 1937, 5 лютого 1938, 8 квітня 1938, 1 липня 1938. (мв) (мо) (перекл. ап)
(C) Стаття розпочинається тверезим, раціональним поглядом на сюжет оповідання «Санаторій під Клепсидрою» [Sanatorium pod Klepsydrą]. З погляду здорового глузду – це купа абсурдів, витвір божевільного розуму. Його рятує тільки сила стилю, точність, інтелігентність. Але навіщо вкладати стільки зусиль у нонсенс? На думку Ґомбровича, відповідь полягає в тому, що вся літературна творчість – це містифікація, опис уявних подій так, ніби вони реальні. Пригоди героїв є лише приводом для переказу переживань і почуттів автора. Саме це й чинить Шульц у своїх оповіданнях.
Тому в його творчості йдеться не про сюжетну лінію чи психологію персонажів, а про емоції, ідеї речей та істот, що ховаються під мінливою формою. Форми, які нас оточують, випадкові й непостійні, хоча ми сприймаємо їх як вічні. І саме цю випадковість і фіктивність форми деконспірує письменник. Це мало не божественне творіння нових світів, яке дає велике поле для натхнення, інтуїції, уяви, почуттів, відкриттів і винаходів. То чому ж ми знаходимо в цьому творі стільки страху, тривоги, сорому, жаху, приниження? На думку Ґомбровича, це ефект явища компенсації, – що фантастичніше щось, то тверезіше, що вигаданіше, то автентичніше, до довільніше за змістом, то окресленіше за стилем. У межах свого чудового стилю Шульц може поєднати всі протилежності, але нічого не може протиставити стилю. Він ним обплутаний і обмежений. Він може висловлюватися лише одним тоном, завідомо штучним і неправдивим. Однак він мусить його подолати, щоб відновити суверенність супроти власної творчості та свободу мовлення.
Ґомбрович так прокоментував оту свою статтю в «Щоденнику» [„Dziennik”] у 1961 році: «Якось я написав про нього [Шульца] статейку в «Кур’єрі поранному», і тоді, пригадую, дуже побоювався, щоб не сказали, наче я вихваляю його, бо він хвалить мене... з цього страху народилася стаття не про Шульца, а про те, як його читати». (плс) (перекл. ап)
