Дрогобич. На вулицях міста спалахують виборчі заворушення.
Протести дрогобичан спрямовані проти місцевої влади, яка, будучи залежною від Якуба Фоєрштайна, нафтового магната й неофіційного володаря міста, здавна сприяла інтересам групи Фоєрштайнів. Період, що передував виборам до австрійського парламенту, був у Дрогобичі надзвичайно бурхливим. За словами Веслава Будзинського, суспільна антипатія супроти доктора Натана Льовенштайна, кандидата в посли, пов’язаного з Фоєрштайном, була такою інтенсивною, що вже на квітневому вічі трапилася сутичка між його прихильниками (консервативні поляки та асимільовані євреї) та прихильниками опозиціонерів: Матеуша Міхала Балицького (польські соціал-демократи), д-ра Гершона Ціппера (сіоністи) та Володимира Кобрина (українці). На гасло: «Ми не хочемо нав’язаного посла!», Фоєрштайн начебто відповів: «Але я хочу доктора Льовенштайна [...]».
Однак кривава ескалація трапилася щойно в день виборів. Під впливом повідомлень про фальсифікації, які чиняться над урнами, демонстранти розбили вікна по черзі в бюро Льовенштайна, в будинку Якуба Фоєрштайна та в кагалі (головою якого був Фоєрштайн). Близько другої години ночі натовп почав плюндрувати виборчу дільницю по вул. Стрийській*, і саме тоді, як пише Мщислав Мщивуєвський*, «серед сум’яття й гамору почулася [...] команда: „Fertig! An!”». За наказом комісара Лишковського, ревного союзника Льовенштайна, військо почало стріляти і в провокаторів, і в ґав. Анонімний хронікер, автор брошури Prawda o wyborach drohobyckich [Правда про дрогобицькі вибори], виданої у Львові накладом товариства «Кадіма», згадує: «Потім вибухнув зойк, плач і крик, від якого кров у жилах захолола. В одну мить вулиця була всіяна десятками трупів і поранених». Дезорієнтовані жандарми розганяли утікаючих дрогобичан за допомогою багнетів і пострілів у спину: «Люди гинули на ринку, ба навіть на передмістях, за тисячу кількасот кроків від місця, де трапилася стрілянина».
За словами Анджея Хцюка*, цей прикінцевий, особливо різкий і необґрунтований етап придушення протесту Шульц спостерігав крізь вікно свого родинного будинку на Ринку*. На думку автора Місяцевої Землі, це було перше брутальне зіткнення Шульца зі смертю, а водночас переживання травми, яке витворило його мистецьку вразливість. Через багато роки Шульц начебто навіть зізнався: «Я тоді щось рисував, [...] шкіцував ті сцени [...], я хотів якось це занотувати, ці відчинені брами Апокаліпсису». І далі: «Писання? Це потреба впорядкувати світ. Так, ця нагальна потреба писання з’явилася у мені напевно тоді. То був той шок, без якого у нас не народжується письменник».
Утім, чи можна довіряти спогадам Хцюка? Як слушно зазначає Будзинський, автор Місяцевої Землі помиляється, інформуючи в тому ж уривку, що Шульц здав екзамени на атестат зрілості в 1911 році (це трапилося попереднього року). Натомість Єжи Фіцовський* стверджує, що родина Шульців уже в 1910 році перебралася з кам’яниці на Ринку до будинку по вулиці Флоріанській*. Крім того, дивує небувала докладність, з якою Хцюк реконструює свій діалог із Шульцом, а також надзвичайно барвистий і безсумнівно белетризований стиль усього опису. Не виключено, що прозу Хцюка слід розглядати як витвір красного мистецтва, а в процитованому висловлюванні побачити не стільки слова Шульца, як переконання самого автора щодо рятівної ролі мистецтва. (яо)
