Народився 4 вересня 1881 року в Дрогобичі, при народженні отримав ім’я Ізраель Барух [Izrael Baruch]. За словами Єжи Фіцовського, ім’я Ізидор [Izydor] уживав від моменту закінчення школи в 1900 році. Натомість, на думку Богдана Лазорака, зміна імені була пов’язана з його хрещенням після 1905 року. Рідні називали його Люлю.
У 1905 році здобув диплом інженера на факультеті доріг і мостів у Політехнічній школі у Львові. Після закінчення навчання керував будівництвом підземних сховищ для зберігання сирої нафти у Бориславі, а відтак наглядав за спорудженням газогону від Борислава до т.зв. Закладу відбензинення в Дрогобичі.
Близько 1906 року показав молодшому братові книжку: «Поглянь-но, я позичив її для тебе, але сьогодні ввечері мушу повернути». Ця книжка суттєво вплинула на уяву несповна чотирнадцятирічного Бруно. То була збірка пісень Морріса Розенфельда [Morris Rosenfeld] під назвою Lieder des Ghetto [Пісні Ґетто], прикрашена ілюстраціями Ефраїма Моше Лілієна [Ephraim Moses Lilien]. Для Шульца контакт із графічними творами Лілієна виявився раптовим осяянням, «внутрішнім переломом», який призвів до народження митця: «Лілієн – то була перша весна моєї вразливості, мій містичний шлюб з мистецтвом», шлюб, який зобов’язував Шульца на все життя. Образ осяйної книги, ремінісценція мистецької ініціації, стане вузловим мотивом творчості автора Цинамонових крамниць, співтворячи його «непорушний капітал духу», що визначав межі творчості Шульца. У цьому вимірі Ізидор нагадує літературного Рудольфа з оповідання Весна: несвідомого посланця, який приносить Юзефові альбом для марок, а той лише під його поглядом перетворюється на книгу блиску.
На уяву Бруно також вплинули ділові починання Ізидора: кінотеатр «Уранія» в Дрогобичі (1912), заклад прокату кінофільмів «Уранія» у Кракові (1919) та два варшавські кінотеатри – «Корсо» по вул. Вежбовій, 7 та «Нірвана» по вул. Мокотовській, 73. За словами Єжи Фіцовського, саме відвідування «Уранії» надихнуло Шульца на деякі фрагменти оповідання Липнева ніч.
У 1909–1914 роках Ізидор Шульц працював на посаді міського інженера в Дрогобицькому магістраті. Бургомістром Дрогобича був тоді Раймунд Ярош [Rajmund Jarosz], а безпосереднім начальником Ізидора інженер Францішек Єльонек [Franciszek Jelonek]. У 1913 він наполіг на створенні рекреаційного ставка на дрогобицькому Ринку. У той час він мешкав по вулиці Святого Варфоломія 1/6.
Від 30 травня 1915 до 13 жовтня 1915 Ізидор був комендантом підрозділу цивільних працівників 7-ї армії Австро-Угорщини, який споруджував фортифікацію в містечку Космач (Західна Україна). Завершивши службу, мешкав із родиною у Відні. До Дрогобича повернувся щойно в серпні 1919 року. Після війни був у званні поручника офіцер запасу Корпусу офіцерів інженерних і саперних військ (1-й саперний полк). У 1930 році його перевели до резерву 6-го саперного полку (1 батальйон саперів), а через рік – до 4-го батальйону того ж підрозділу. 31 грудня 1931 року міністр військових справ призначив його з огляду на вік до народного ополчення (4-й батальйон саперів).
Повернувшись із Відня, Ізидор працював у дрогобицькій фірмі «Вишневський і Спілка» [Wiśniewski i Spółka], яка незабаром перетворилася на акціонерне товариство «Нафта» [Spółka Akcyjna Nafta] з осідком у Кракові, а згодом у Варшаві. У 1921 році він став директором варшавського відділення АТ «Галіція» [Galicja SA] – «Галіція Варшава» [Galicja Warszawa]. П’ять наступних років він представляв інтереси фірми в столиці. Мешкав тоді, мабуть, за адресою: Ґжибовський майдан, 7.
У 1926 році перебрався з сім’єю до Львова, де став директором загальнопольського центрального бюро АТ «Галицьке нафтове товариство Галіція» [Galicyjskie Towarzystwo Naftowe Galicja SA]. За словами Фіцовського, під час візитів до Львова Бруно малював портрети членів сім’ї, передусім дітей, які прикрашали помешкання Шульців. Джерела наводять різні їх адреси: вулиця Матейка, 8 та вулиця Боґуславського [тепер Дениса Лукіяновича. – прим. перекл.], 9.
Упродовж своєї професійної кар’єри Ізидор Шульц виконував також інші значущі функції: був членом крайового відділення Нафтового товариства, радником Торгово-промислової палати у Львові, членом Ради Асоціації польських виробників і переробників мінеральних олив, членом наглядових рад Польського нафтового експорту та Торгівельного товариства нафтової промисловості, членом ради директорів АТ «Піонер» [SA Pionier].
Ізидор був фінансовою опорою родини. У 1933 році він допоміг братові в літературній кар’єрі, узявши участь у фінансуванні видання Цинамонових крамниць. Він утримував родину в Дрогобичі – матір Генрієту (до її смерті в 1931 році), сестру Ганю Гофман та племінника Зиґмунда Гофмана, які разом із Бруно мешкали в будинку по вулиці Флоріанській, 10, а також власну сім’ю у Львові. Мав дружину Реґіну з родини Лібесманів, з якою одружився в 1908 або 1909 році (померла в 1926 році), і трьох дітей: Вільгельма, Еллу та Якуба.
Помер 20 січня 1935 року у Львові, незабаром після поїздки до Варшави, де провів низку засідань і конференцій. Безпосередньою причиною його смерті став серцевий напад. Напередодні раптової смерті бачився зі своїм братом, який згадує про це в листі від 28 січня до Зенона Вашневського: «То була незвичайна людина, яку любили всі, хто мав із ним справу, істинно євангельської доброти, молодий, елегантний, успішний, на вершині блискучої кар’єри – він був однією з чільних постатей польської нафтової промисловості».
Його несподівана смерть потрясла всю родину Шульців, а також середовище осіб, пов’язаних із нафтовою промисловістю, в якому інженер Шульц втішався великою повагою. Він брав участь у соціальних починаннях, був визнаною і шанованою постаттю також у єврейській громаді – в 1925 році вступив до гуманітарної асоціації «Братерство», що була варшавською філією міжнародної організації Б’най Б’ріт, належав до Комітету «Національного дару», створеного задля вшанування пам’яті доктора Леона Райха (грудень 1929), під час єврейської економічної конференції у Львові (3 лютого 1930) його обрали до Виконавчого комітету, покликаного захищати інтереси єврейської громади, він зарекомендував себе щедрим дарувальником, вносячи пожертви, зокрема на захист Палестини та на притулок для бездомних.
22 січня 1935 року рештки Ізидора («за участі всього нашого нафтового світу») перевезли зі Львова до Станіславова [тепер Івано-Франківськ. – прим. перекл.], де була могила Реґіни Шульц. Похорон відбувся 23 січня у Станіславові «за багатолюдної участі друзів і знайомих Покійного». Замість вінка на домовину, численні організації та приватні особи внесли пожертви на благодійні цілі.
Після смерті Ізидора Бруно частково перебрав на себе обов’язки глави родини, узявши на себе відповідальність за утримання родинного будинку в Дрогобичі, де мешкали його сестра, племінник та кузина. (тс)
