Зоф’я Налковська народилася в 1884 році у Варшаві в сім’ї лівих інтелігентів. Вона закінчила пансіон для дівчат панни Анелі Гюне і підпільний Летючий університет. Дебютувала в 1898 році віршом Pamiętam [Пам’ятаю], надрукованим у тижневику „Przegląd Tygodniowy” . Ще раніше, в 1896 році, Зоф’я Налковська почала писати Щоденники, які вела з перервами майже шістдесят років (до смерті 1954 року) і які стануть своєрідним архівом життя, що триває на тлі історичних подій . Найбільшу популярність вона здобула як романістка. Її дебютом у прозі став роман Kobiety [Жінки], опублікований у 1906 році. Серед найважливіших романів Налковської слід назвати Hrabia Emil [Граф Еміль], Romans Teresy Hennert [Роман Терези Геннерт], Dom nad łąkami [Дім понад луками], Granica [Кордон], Niecierpliwi [Нетерплячі] .
У 1907 році на Першому з’їзді польських жінок вона виголосила скандальну як на ті часи доповідь Uwagi o etycznych zadaniach ruchu kobiecego [Зауваги про етичні завдання жіночого руху], в якій вимагала визволення жінок від запровадженого чоловіками ідеалу моральної чистоти . Була двічі заміжня – вперше в 1906–1918 роках за поетом Леоном Риґером, вдруге – в 1922–1929 роках за офіцером Легіонів Яном «Юром» Ґожеховським. Обидва подружжя були невдалими.
Після закінчення Другої світової війни Налковська брала участь у роботі Головної комісії з розслідування гітлерівських злочинів, завдяки чому постав том Medaliony [Медальйони]. У 1947–1952 роках вона була депутаткою Законодавчого Сейму. Померла у Варшаві 17 грудня 1954 року.
У 1930-х роках Налковська піклувалася про гроно молодих письменників, які під її покровительством увійшли до польської літератури. До підопічних Налковської належали, зокрема, Тадеуш Бреза, Міхал Хороманський*, Поля Ґоявічинська*, Боґуслав Кучинський, Адольф Рудницький* і Бруно Шульц . Власне як письменник-початківець Шульц відвідав Налковську 16 квітня 1933 року в її помешканні по вулиці Маршалковській 4* у Варшаві* з проханням оцінити рукопис Цинамонових крамниць. Налковська була в захваті від книжки і негайно почала клопотати про її публікацію в видавничому товаристві «Руй»*. Як вираз вдячності Шульц надіслав Налковській у лютому 1934 р. власноручно оправлений і проілюстрований ним примірник Цинамонових крамниць з особистою посвятою. Цю книжку знищив ревнивий партнер Налковської Боґуслав Кучинський (див. 20 липня 1935).
Започатковане під час квітневого візиту знайомство поглибилося завдяки листуванню (див. 11 липня 1933) і відвідинам, коли Шульц гостював у Налковської і в Варшаві, і в її будинку в Ґурках*. У квітні 1934 року, під час перебування Шульца у Варшаві, багатомісячне знайомство набуває еротичного виміру ; в Щоденниках Налковська пише про «єдину спільну ніч» . Утім роман між письменниками закінчився хутко, позаяк уже в травні Налковська близько заприязнилася зі своїм секретарем Боґуславом Кучинським.
У 1933–1934 роках Налковська неодноразово писала про пристрасне і палке кохання з боку Шульца. Спочатку вона погоджувалася на це та цінувала його жести, проте згодом, у травні 1934 року почала зауважувати їх невідповідність почуттям, які адресувала Кучинському. «О милий, який ще не знає. Звичайно, я не є сенсом його існування до тієї міри, як би це здавалося з його листів, з його прегарних слів. Це навіть не називалося любов’ю. То була радше релігійна відправа, возвеличення мене. І було зумовлене не моєю якістю, чи не тільки нею, а його природою, яка жадала смирення і згуби в палкій любові, в чому нарешті знаходила своєрідне об’єктивне обґрунтування [...]. Я кажу в минулому часі, але воно ще є. Тільки мене вже немає на тому місці» . Сам Шульц у своєму листуванні називав Налковську своєю «покровителькою і, можна сказати, – пише він, – приятелькою» , він також згадував про дружбу з Налковською .
У наступні роки Шульц кілька разів зустрічався з Налковською у Варшаві (див. 1 січня 1936*, 23 січня 1936*, 4 лютого 1936*, 15 липня 1936*). Він також публікував тексти в часописі „Studio”*, яким керував Кучинський. Востаннє Шульц і Налковська зустрілися в червні 1939 року* під час перебування письменниці в санаторії в Трускавці*.
Про смерть Шульца Налковській повідомив Ришард Матушевський , це трапилося до 27 січня 1943 (Налковська згадувала тоді загиблого Шульца) . У перших двох виданнях Регіонів великої єресі Єжи Фіцовський пише про причетність Налковської до організації викрадення Шульца з дрогобицького ґетто. Проте у виданні 1992 року він визнає цю історію невірогідною .
У повоєнних щоденникових записах Налковська кілька разів згадувала про Шульца як про особливо болісну втрату. Вона також занотувала кілька зустрічей, під час яких йшлося про Шульца: з італійським шанувальником Шульца, членом делегації італійських письменників, таким собі Торікко , сповнену розчарування зустріч з професором Стефаном Шуманом , а також про візити Єжи Фіцовського в 1950-х роках, під час яких вона читала статтю, яку той готував , і передала йому матеріали про часопис „Studia” .
У Вступі до Книги листів Єжи Фіцовський припускає, що листи Шульца до Налковської були знищені під час Варшавського повстання . Однак із листів Боґуслава Кучинського до Фіцовського, написаних у 1960-х роках, випливає, що ці листи Шульца існували після війни, ба більше – Налковська читала їх Фіцовському, а загубилися вони лише тоді, коли були передані для переписування якійсь невідомій особі . (мр)
