Менеджер незрілості, майстер кумедної, карикатурної психічної машинерії, демонолог культури, запеклий шукач культурного лицемірства, позитивіст і пошановувач факту, майстер релятивізму й адепт конкретності, шляхетний Тореадор, той, кому судилося убити дракона і матеріал для великого гуманіста.
У тридцятих роках він був постійним відвідувачем літературних кав’ярень у Варшаві, як-от «Зем’янська» та «Зодіак», куди також міг привести Шульца. Під час дискусій він виконував функцію «Сократа, який діалектично всім і вся підставляв ногу», іронізував, позував, кепкував, провокував, викривав слабкості співрозмовників, ламав банальні ситуації та умовності – і в житті, і в літературі. У скамандритів він прибирав позу простака, а у товаристві Віткація вдавав великого аристократа. Він перетворив своє життя на театр. Був майстром мін. Стверджував, що його амбіція полягала в тому, щоб написати п’єсу лише для мін, позбавлену будь-яких слів, і він охоче показував, як може виглядати такий спектакль. Багато письменників оминали його столик, як бодай Адам Важик [Adam Ważyk], який згадує, що лише раз розмовляв із ним серйозно. Ґомбрович cпитав його про найкращих сучасних письменників. Важик згадав Івашкевича [Iwaszkiewicz] та Налковську [Nałkowska], на що Ґомбрович начебто відповів: «Що? Це паперова, штучна література. Єдиним видатним письменником сучасності є Бруно Шульц. Воно творить власний, неповторний світ. Це нове, ні на що не схоже».
Безумовно, Шульц і Ґомбрович були приятелями, хоча, мабуть, не цікавилися навзаєм приватним життям. Їх захоплювали переважно теми, що стосувалися мистецтва та літературного життя. Шульц нехтував особистими темами, зате «привозив із Дрогобича невгамовне бажання духовного та інтелектуального співіснування». Ґомбровича цікавила насамперед інтелектуальна приязнь: «Шульц був мені напрочуд близькою людиною, ми годинами розмовляли про питання мистецтва, які нас захоплювали, але ж я був стократ інтимнішим із першим-ліпшим дворнягою на селі, мене не цікавило приватне існування Шульца, він був для мене свідомістю і чутливістю in abstracto». Однак, у словах Ґомбровича звісно ж багато перебільшення. У листах до родини, спогадах, а також в уривках із приватного листування письменників, що дійшли до наших часів, можна знайти сліди взаємної турботи та прихильності: «Дорогий Бруно, на звістку про покращення Твого самопочуття мені із серця спала величезна каменюка. Аби лише це просвітлення було тривалим». (тс) (перекл. ап)
[Від редакції: Ми вирішили, що публіковані на цих сторінках тексти про загальновідомі постаті не будуть типовою біографічною довідкою, а зосереджуватимуться насамперед на стосунках із Шульцом. Опис стосунків між Шульцом і Ґомбровичем перевищив, на наш власний подив, рамки обсягу, передбаченого для матеріалів, опублікованих у складі календаря, а водночас нам видалися неприйнятними скорочення, покликані втиснути текст у передбачувані рамки, зокрема тому, що Тимотеєві Скибі першому вдалося так докладно описати приязнь цих двох письменників. Тому тут ми публікуємо лише уривок зі статті, а усю її подаємо в додатку].
