Дрогобич/Варшава. Розрив заручин Бруно Шульца та Юзефини Шелінської.
Причиною такого рішення, мабуть, є несхоже бачення спільного майбутнього і цілковито різне ставлення до відносин між ними.
Мотивацію Шелінської* варто процитувати in extenso: «Якщо раніше він був дуже зацікавлений у спільному проживанні у Варшаві, якщо я задля цього взялася за страшенно нудну, вбивчу у своїй нудьзі кабінетну працю, то саме задля того, щоб докластися до матеріального забезпечення нашого проживання [...], що було легко й можливо, – адже так жили Вітліни [...]. Я не могла жити в такій непевності, приречена у Варшаві на роботу [...], яку я ненавиділа, яка втратила свій сенс, пекельно механічну, низькооплачувану та марну. На роботу я йшла з розпачем, і з розпачу починався мій день. З іншого боку, як утвердити власний спокій, руйнуючи спокій такої дорогої та близької істоти, знаючи його схильність до депресій, його, а радше наші „таедіовітальні” стани, в яких ми навзаєм отруювали одне одного. [...] Проте я не вміла жити в такій шарпанині, і на допомогу мені прийшла важка хвороба – чудова втеча . [...] З хвороби, з того іншого боку, я повернулася до життя цілковито іншою. Я віддалилася від Бруно на цілі століття. Я не відчувала вже нічого, зникло все піднесення, в якому я зоставалася майже чотири роки» .
В іншому листі до Єжи Фіцовського* вона описала Шульца як особу, «якій (загалом) нічого, що людське, не було близьке, оскільки єдиною реальністю для нього була сфера його творчості. Митець поглинув у ньому людину» .
У свою чергу, листи Шульца свідчать, що розлука із Шелінською викликала в ньому амбівалентні почуття: з одного боку, жаль і смуток, з іншого – полегшення. У квітні він напише Романі Гальперн*: «Між мною та Юною стосунки розірвані, чи, принаймні (як тішу себе ілюзією) на неокреслений термін призупинені. Дуже мені її шкода, не знаю, що вона поробляє після таких тяжких випробувань, на листи не відповідає. Шкода мені нас обох і всього нашого минулого, приреченого на знищення. Такої другої, як вона, я вже не знайду» .
Натомість Тадеушові та Зоф’ї* Брезам звіряється: «[...] мої стосунки з Юною цілковито розлетілися. Вона врешті-решт знеохотилася моєю безнадійною ситуацією, труднощами переїзду до Варшави, які вона пов’язувала – таки слушно – з моєю безпорадністю. Не знаю навіть, де вона тепер перебуває, оскільки порвала навіть листовне спілкування зі мною. Я переживаю тепер важкі часи» .
А Зенонові Вашневському* зізнається: «Я тільки-но остаточно порвав із нареченою. Моє знайомство з нею було смугою страждань і важких хвилин. Зрештою, я відчуваю як полегшу те, що вона порвала зі мною остаточно. […] Хоча я мав би тішитися тим розривом – я тепер відчуваю страшенну порожнечу й нікчемність життя. Не можу нічого робити, не можу взяти до рук жодної книжки, бо мене жахливо паморочить і нудить. […] Я не впізнаю сам себе. Я, в котрого голова завжди була повна питаннями, проблемами, котрого завжди збуджували різні ідеї, тепер волочуся порожній, бездумний і млявий, і маю таке відчуття, що то вже кінець усьому. Багато місяців я вже нічого не пишу, не можу написати найменшої статті. Навіть написання листа потребує від мене величезного зусилля. Я також уже давно не отримую жодних листів, і сам нікому не пишу. Відчуваю, що то все є не лише результатом моїх сердечних переживань, але що я увійшов у якусь нову фазу життя, домінантою якої є велике та засадниче розчарування – злиденність життя» .
Життєва криза Шульца, отож, була зумовлена не тільки розривом заручин із Шелінською.
Дивіться також: кінець 1932 року, весна 1933, літо 1933, кінець літа 1933, грудень 1933, кінець 1935 року / початок 1936 року, 8 лютого 1936, середина січня 1937*, 22 січня 1937, лютий/березень 1937, перший квартал 1937, 1940 рік, 11 липня 1991. (rb)
