Закопане. Бруно Шульц знайомиться з Адамом Важиком.
Бруно Шульц проводить свою відпустку 1927 року в Закопаному, в пансіонаті, яким керує мати поета і прозаїка Владислава Ріфа [Władysław Riff], Шульцового приятеля. Під час перебування там Шульц знайомиться з молодим поетом-авангардистом Адамом Важиком, який також гостює в Закопаному. Обставини цієї події Важик описує в автобіографічній книжці Kwestia gustu [Питання смаку]: «Після підвечірку мій сусід за столом, адвокат із Кракова, запропонував мені подивитися альбом малюнків, над яким у сусідній кімнаті схилилася група чоловіків. Рисунки були варіантами однієї теми: гола дівка в панчохах, розпатлана, із відразливою вродою, бичувала зіщулених потворних чоловіків. Здається, був ще другий альбом. У будь-якому разі я пригадую собі нажахану жінку в ліжку, до якого вдирається жеребець. Мій сусід запитав, що я думаю про ці рисунки. Я не усвідомлював, що він виконує чиєсь бажання. Я щось сказав про Ропса, про Аретіно та про німецький експресіонізм. Раптом з-за моєї спини вистромився маленький чоловічок із меланхолійним поглядом, саме він намалював ці рисунки, його звали Бруно Шульц». Альбом рисунків, які оглядали присутні, – це насправді Книга ідолопоклоніння, а описана ілюстрація – графічна робота Огирі та євнухи.
Того ж дня Важик познайомився з Владиславом Ріфом. На канікулах Важик, Шульц та Ріф ведуть численні дискусії про літературну творчість Ріфа.
Дивіться також: 25 грудня 1927. (мр)
