Це перша книжкова публікація, присвячена Шульцові. Твір Фіцовського* –результат роботи, яка тривала від 1948 року* і полягала в пошуку, реконструкції та відчитанні слідів життя і творчості Бруно Шульца. Основним джерелом інформації про письменника були розмови та листування з особами, які були знайомі з Шульцом та наважилися відповісти на заклики Фіцовського в пресі щодо надання інформації про долю Шульца та його доробку. Ці свідчення були анонімно включені до белетризованої авторської оповіді Регіонів. У роботі Фіцовського відсутні посилання. Єдина згадка про інформаторів – це модифікований у наступних виданнях і вилучений в останньому (2002 року) список прізвищ, уміщених наприкінці вступного розділу Я знайшов Автентик (замість вступу).
У цьому розділі Фіцовський описує витоки свого зацікавлення Шульцом та історію проведених досліджень. Він також підкреслює глибоко особистий характер запропонованої праці. Наступні розділи, що представляють спробу реконструювання біографії Шульца (Бруно, син Якуба; Повернення до школи; Праісторія та створення «Цинамонових крамниць»; Мандри у світ; Епілог життєпису), переплітаються з інтерпретаційними нарисами, в яких Фіцовський аналізує окремі проблеми прози Шульца: міф про повернення до дитинства (Книга, або повернення дитинства), концепцію часу (Шульцівський час, або міфічна дорога до свободи), вкоріненість Шульцівського бачення в емпіричній реальності (Фантоми і реальність) та переплетення «стихії емоційності і докладної точності виразу, який її загнуздує» (Магія і дефініція). В останньому розділі Твори вцілілі та втрачені Фіцовський описує долю пошуків і відкриттів творів Шульца та інших матеріалів, що залишилися після нього.
Тадеуш Древновський, рецензуючи Регіони великої єресі, пише: «Біографічне есе Фіцовського, попри скромні засновки, дає нам багато важливих передумов, а часто й готових тверджень для аналізу оригінального явища. Вони доповнюють і в багатьох випадках коригують літературно-критичне дослідження Артура Сандауера». Він також відзначає підготовлений Фіцовським перелік втрачених творів, висловлюючи сподівання, що це сприятиме подальшим відкриттям. Древновський високо оцінює підготовку книги до видання і хвалить «Літературне видавництво» [Wydawnictwo Literackie] за його уміння надати книзі індивідуальних рис.
Арнольд Слуцький зауважує в Регіонах великої єресі намір позмагатися із найважливішим у ті часи шульцознавчим авторитетом Артуром Сандауером* на майданчику філософської проблематики прози Шульца.
У своїй рецензії на Регіони великої єресі Войцех Жукровський розмірковує над власним досвідом читання Шульца. Він зазначає, що тепер прозу Шульца не цінують, вважає її маньєристською. Він пише, що вона «напрочуд хутко постаріла», проте все ще здатна зачарувати юних читачів: «У творчості Шульца був вивіданий якийсь завулок; безумовно, цей шлях далеко не провадить, але його варто здолати, можливо, не одного молодого письменника вона осяє, кристалізує вибір форм, придасться, як придалася і Фіцовському, і мені також».
Юліан Пшибось звертає увагу на палку емоційну температуру праці Фіцовського й на влучність його спостережень: «Їх сформулювало перо поета, який сказав важливі речі про творчість свого улюбленого майстра». Хоча він також зазначив хибні інтепретаційні концепції, скажімо, посилання на принцип невизначеності Вернера Гайзенберга.
Вальдемар Холодовський вбачає цінність книги Фіцовського у ознайомленні широкого читача із незнаною досі біографією Шульца. Підкреслюючи популярний характер Регіонів великої єресі, Холодовський також зазначає, що «ця книжка, надрукована [...], є закликом до написання порядної наукової роботи про творчість Бруно Шульца. Вона також є солідним початковим матеріалом для такої роботи». Критик звернув увагу на матеріальність книжки, підкреслюючи, що вона «надрукована на відмінному папері».
Веслав Павел Шиманський* називає Регіони великої єресі відважною книжкою через заявлене особисте ставлення Фіцовського до питання, а також через реалізовану ідею прочитання прози Шульца крізь призму його біографії. На думку Шиманського, Фіцовський занадто багато уваги приділяє показу вкоріненості творчості Шульца в його житті, а недостатньо - аналізу самої творчості. Критик також негативно оцінює агіографічні властивості розділу Бруно, сина Якуба. Вказані вади, розцінені як наслідки відваги Фіцовського, не заважають утім Шиманському визнати Регіони великої єресі книгою «дуже цінною, прозорою, зрозуміло написаною», на яку, як він вважає, посилатимуться усі, хто писатиме про Шульца.
Анджей Хцюк* у рецензії для паризького часопису „Kultura” розкритикував Регіони великої єресі з перспективи дрогобичанина та особи, яка саме працює над монографією Шульца. Цінуючи наближення Шульца широкому читачеві, Хцюк зазначає, що Фіцовський представляє авторське бачення Шульца, діаметрально відмінне від образу, збереженого в пам’яті дрогобичан, які його знали особисто: «Це Шульц Фіцовського, це сприйняття творчості Шульца як інтелігентного письменника, яким є Фіцовський, це Шульц із прогалинами в біографії, залатаними найкращими намірами та вигадками автора, – але він усе ще не такий Шульц, яким я та інші його знали»[[12]]. На думку Хцюка, вадою книжки є однобічний підхід Фіцовського: «Фіцовський не критик, а сповнений поваги агіограф, і це погано. Бо лише тоді, коли побачиш усі недоліки, кумедії, зайдиголовість і збочення Шульца, і все це разом, по-людськи зрозумієш, – можна оцінити його творчість і життя».
Тадеуш Єжи Жулчинський наголошує трагізм самотнього життя Шульца: «Відтворена Фіцовським біографія – це трагічна, достоту фаталістична біографія. Нав’язлива самотність Шульца не лише як письменника, а й як людини, не полишала його до останнього дня життя, до миті, коли він упав, поцілений німецькою кулею на одній з дрогобицьких вулиць під час пацифікації містечка”. Жулчинський підкреслює взаємодоповнюваність висновків Фіцовського та Артура Сандауера, стверджуючи, що для розуміння Шульца слід прочитати і Регіони великої єресі, і Деградовану реальність.
Кшиштоф Мікляшевський підкреслює фактологічну вартісність Регіонів: «Поруч із епітетами, які вже пролунали на адресу книжки Фіцовського, слід сказати ще один: безцінна. Адже це єдине, правильно задокументоване «канонічне» джерело, яке безперечно встановлює такі досі згадувані з достоту нечуваною довільністю навіть основні факти біографії, як дата народження та смерті, яке дає змогу усвідомити ймовірність хронології створення та друку окремих творів і виловлює всі попередні похибки та помилки», Мікляшевський також вказує на те, що Фіцовський надто легко робить з біографічних даних висновки стосовно творчості.
У наступні десятиліття з’явилися ще три видання Регіонів великої єресі (у 1975*, 1992* і 2002*). Кожне з них було виправлене й доповнене автором на основі набутих на момент публікації відомостей.
Дивіться також: 1943 рік, 30 травня 1948, 27 червня 1948, 1956*, 10 листопада 1957*, січень 1975 року, 1992 рік. (мр)
