(A) Дрогобич. Бруно Шульц пише листа до Романи Гальперн.
(B) У щоденнику „Gazeta Polska” з’являється написана Мар’яном Пехалем [Marian Piechal] рецензія на том «Санаторій під Клепсидрою» Бруно Шульца, названа «Санаторій під Клепсидрою» [„Sanatorium pod Klepsydrą”].
(A) В листі він інформує адресатку, що його багатотижневі клопотання про виділення валюти на поїздку до Парижа (Гальперн також брала в них певну участь) «схоже, увінчалися успішним результатом». Найбільша перешкода усунута. Проте Шульцові це зараз не на користь. Причина, яку він наводить, вже не раз формулювали і він сам, і інші. «В Парижі, – пише він, – мертвий сезон, усі виїжджають. Якщо я й поїду, то, хіба з принципу і щоб не змарнувати стількох зусиль». Є також іще одна обставина, котра стримує його від поїздки. Шульц подолав творчу неміч, в яку був занурений упродовж багатьох місяців. «Я почав писати, – звіряється віг подрузі. – Йде мені дуже туго й поволі. Якби я мав чотири місяці вільного часу, то завершив би книжку. Це ще одна причина, чому мені не хочеться нікуди їхати». (cp) (перекл. ап)
Дивіться теж: 16 серпня 1936, 19 вересня 1936, 30 вересня 1936, [жовтень 1936], [початок листопада 1936], 15 листопада 1936, 29 листопада 1936, 5 грудня 1936, 30 квітня 1937, 24 липня 1937, 3 серпня 1937, 16 серпня 1937, [між 20 та 26 серпня 1937], 30 серпня 1937, 29 вересня 1937, 13 жовтня 1937, 16 листопада 1937, 12 січня 1938, 18 січня 1938, 23 січня 1938, 6 лютого 1938, [близько середини лютого 1938], 21 лютого 1938, 3 березня 1938, 10 березня 1938, 20 березня 1938, 31 березня 1938, 17 квітня 1938, 19 травня 1938, 28 травня 1938, 8 червня 1938, [після 12 червня 1938], 29 серпня 1938, 13 жовтня 1938, 29 жовтня 1938, 26 грудня 1938, 21 січня 1939, [червень 1939*]. (бг)
(B) «Санаторій під Клепсидрою» відрізняється від дебютної збірки оповідань Шульца головним чином тим, що автор менше розповідає про батька, а більше про себе. На думку рецензента, творчість Шульца – це пекельні жарти в стилі Едґара Алана По [Edgar Allan Poe] або Ганса Гайнца Еверса [Hanns Heinz Ewers], які відгонять пахне «сильно вивітрілим Віткацієм* [Witkacy] та Апокаліпсисом». Однак «дивини існування» він досягає без використання абсурду, загадковості чи дияволізму, а «всі монструозності діються переважно у кумедний спосіб». Окрім того, деформація дійсності ніколи не виходить за межі ймовірності, навіть якщо це ймовірність сну (що ми бачимо в оповіданні «Пенсіонер» [Emeryt]). При цьому автор не шукає несамовитості чи екстраординарності, але власне буденність й посполитість, які дебаналізує, надаючи їм рис надприродного. За словами Пехаля, головна мета Шульца – «показати кожний відрух існування таким, яким би він міг бути поза своєю волею та уявою», а отже створити світ, який суперечить правилам логіки. Натомість від абсурду його боронить «надзвичайна рефлексія», тобто філософія, що виправдовує кожну незвичність, і «надзвичайно красива мова», а особливо метафори, що влучно відображають суть справи. Книжка споряджена ілюстраціями, які не є лише прикрасами, – вони становлять «остаточний коментар до твору», доповнюють те, що годі виразити словами, і підтверджують, що Шульц, як і Станіслав Виспянський [Stanisław Wyspiański], є малярем, котрий приблукав до літератури. (плс) (перекл. ап)
