Народився в Торуні (це місто в той час належало до Німецької імперії) 2 січня 1889 року . Його батько, доктор Леон Шуман, був лікарем і керував приватною хірургічною клінікою. Замолоду Стефан Шуман демонстрував художні зацікавлення: малював, грав на фортепіано і скрипці. У 1908 році, закінчивши прусську гімназію, радше за все всупереч своїм зацікавленням і замилуванням , а можливо під тиском батька, який вбачав у ньому наступника, подався на медичні студії до Вроцлава. Навчання він продовжив у вишах Парижа і Вюрцбурґа, а інтернатуру відбув у Мюнхені. У 1914 році отримав звання доктора медичних наук зі спеціальності хірургія. Під час Першої світової війни Шуман служив військовим лікарем у німецькій армії і на східному, і на західному фронтах. Навесні 1916 року в якості німецького солдата опинився в Дрогобичі . У листопаді 1917 Шумана поранили в ногу під час битви під Камбре. У 1919 він приєднався до повстанців у Великопольщі. Брав участь як військовий лікар у польсько-більшовицькій війні . Наприкінці 1920 року йому ампутували вказівний палець на правій руці, інфікований унаслідок скалічення кісткою пацієнта під час операції. Через каліцтво довелося завершити кар’єру хірурга.
Після закінчення бойових дій оселився в Познані, де в 1921 році почав навчатися на філософському факультеті Познанського університету в галузі естетики та філософії, а також на закинутих через кілька місяців пластичних студіях у Школі декоративного мистецтва. Починаючи з 1922 року заходився вивчати психологію. Поступив також на роботу до Познанської кураторії освіти інспектором гігієни та фізичного виховання . У 1927 р. закінчив психологічні студії, захистивши дисертацію Sztuka dziecka. Psychologia twórczości rysunkowej dziecka [Дитяче мистецтво. Психологія дитячої творчості]. Того ж року він отримав габілітацію . Після закінчення психологічний студій відбув наукове стажування в Женеві. У 1928 р. очолив кафедру педагогічної психології Яґеллонського університету. У 1934 році йому присвоєно звання професора. У своїй науковій роботі займався психологією розвитку та виховання, цікавився питаннями психології творчості та естетичного виховання, а також теорією особистості та характеру людини.
Задокументоване знайомство Стефана Шумана з Бруно Шульцом охоплює період від липня 1932 року до листопада 1933. Шуман познайомився з Шульцом у липні 1932 року* в Живці*. Шульц брав участь у канікулярному курсі для викладачів ручної праці, під час якого Шуман читав лекції з психології. Шульц наважився попросити професора оцінити рукопис його прозаїчного тому. Шуман з певним скептицизмом погодився прочитати твір під назвою Wspomnienia o ojcu [Спогади про батька]. Захоплений лектурою, він заявив про бажання передати рукопис краківському літературному критику Казімєжу Чаховському . Він лише запропонував змінити назву збірки на Цинамонові крамниці. Через кілька днів Шуман надіслав Шульцові, який і далі мешкав у Живці, неопубліковану ще збірку своїх віршів. Шульц відповів 24 липня 1932* листом, що містить захоплене обговорення окремих творів Шумана, зокрема, порівняв його поезію з творчістю Райнера Марії Рільке.
Шульц кілька разів відвідав Шумана у Кракові . Він також подарував йому примірник Дуїнянських елегій Рільке. Зміст розмов не зберігся в пам’яті професора. Проте з усією певністю не йшлося про пластичну творчість Шульца. Як зізнався Шуман у листі до Єжи Фіцовського*, він ніколи за життя Шульца не стикався з його пластичною творчістю .
У жовтні 1933* Шуман надсилає Шульцові щойно опублікований том Drzwi uchylone [Прочинені двері], виданий під псевдонімом Лукаш Фліс у видавництві Фердинанда Гезіка в Варшаві. Шульц відповідає 22 жовтня 1933* листом, який знову містить схвальну думку про книжку. У наступному листі від 24 листопада 1933* Шульц описує свою розмову з Зоф’єю Налковською про томик Фліса, дякує за надіслану йому якусь чималу книжку професора і запрошує того до Закопаного*, де Шуман міг би познайомитися з Налковською. Зустріч, мабуть, так і не відбулася, позаяк Налковська зустрілася з професором Шуманом щойно після війни .
У вересні 1939 року він організував перев’язувальний пункт у Хшанові. Пізніше був залучений до таємного шкільництва. Від 1944 року в лавах Крайової армії брав участь у боях у Меховському повіті, ставши лікарем у батальйоні «Скеля» під псевдонімом Фліс.
Після Другої світової війни керував кафедрою педагогічної психології Яґеллонського університету. Викладав також у Вищій педагогічній школі в Кракові. У 1946–1948 був ректором цього вишу. Він також був сценаристом короткометражного навчального фільму Руки дитини (1946, режисер Тадеуш Макарчинський) . Помер 16 травня 1972 року у Варшаві. (мр)
